fbpx
Дозвілля
Чула, Катю? Стефко зі своїм іспанським коханням приїхав, – принесла новину сусідка-всезнайка

Ішла мимо

– Чула, Катю? Стефко зі своїм іспанським коханням приїхав, – принесла новину сусідка-всезнайка. – Може, до сина навідається.

– А він його чекає? Степан Остапом роками не цікавився. Відколи розлучилися. Та й кохання в нього не іспанське. Вона заробітчанка з сусідньої області.

– Навіть на синове весілля не покличеш? Батько все-таки.

– Коли Остап вступав на навчання, я хотіла попросити допомоги в Степана. Як ти кажеш, батько все-таки. Але не знала номера його телефону, бо змінив. В його матері запитала. І що почула? Степан мені вже не чоловік, вона – не свекруха. Я не повинна лізти в його життя.

– Буде мати про що наше містечко пліткувати, якщо Стефко сина не благословить.

– Коли мені було важко самій сина на ноги ставити, нашому містечку було байдуже. І, знаєш, Лідо, якщо Остап хоче кликати «все-таки батька» на забаву – я не буду перечити. От тільки, чи «кохання» відпустить?

Ліда пішла додому, а Катерина ледве тамувала сльози. Вона знає багато сімей, де чоловіки на заробітках, але від дітей та дружин не відрікаються. А якщо вже знайшов Степан в Іспанії своє «кохання», то хіба це заважало про сина пам’ятати?

Думки порушив стукіт у двері. Максим. Колишній однокласник.

– Мимо йшов, – виправдовувався, – думаю, вступлю. Ти ж Остапа жениш. Може, поміч потрібна.

Катерина знала: «йшов мимо» – відмовка. Максим ще зі школи закоханий в неї. І тепер, коли він удівець, а вона – розлучена, в чоловіка з’явилася надія.

Пoкійна Тамара так і не змогла наpодити Максимові дитину. А коли почала хворіти, глядів її, наче маленьку. Інколи, щоб утекти від сумної реальності, Максим «ішов мимо» Катиної хати. Запитував, чи треба щось допомогти. Або просто побалакати.

– Шкода, що такому доброму чоловікові не пощастило, – хитала головою Ліда. – Його Тамара вже майже з ліжка не встає. А він і вдома раду дає, і на роботі. Ще й збоку заробляє. А мій…

Ліда на людях завжди на чоловіка нарікала, хоча й не було за що. Каті по секрету зізналася: аби не заздрили, бо з поганого ока життя може спаскудитися. В Лідиного Миколи руки золоті і характер. А ще – талант терпіти Ліду, якій ніхто не вгодить.

…Остап таки вирішив запросити батька на весілля. Щойно відчинив хвіртку – назустріч поспішила баба Євка.

– Чого прийшов? Грошей просити? Нема в батька…

– На весілля просити, а не грошей, – перебив невдоволену Євку онук.

– А-а-а, – полегшено зітхнула . – Зараз покличу. Зачекай тут.

Хлопцеві й на думку не спадало, що проситиме рідного батька на своє весілля на подвір’ї.

– Не знаю, чи прийду, – опустивши очі мовив Степан. – Та й матір твоя не рада мене бачити. І грошей на дарування нема. В Наталки… дружини моєї, двоє дівчат. Одна вчиться в коледжі, друга школу закінчує. Навчання коштує дорого. І одягатися хочуть модно. Думаєш, нам легко ті євро даються? І мамі, ну, бабі Євці, мушу якусь копійку дати. Котла нового треба. А Наталка в село після Іспанії повертатися не бажає. Збираємо на квартиру в місті. І дівчатам житло здалося б. Ти вже вибач, що так вийшло. Але я тебе вітаю. Радий… А як там мама?

– Нормально. От тільки вчинив ти з нею… сам знаєш як…

– Я казав їй, аби їхала зі мною на заробітки. Відмовилася. Тебе не хотіла залишати. Та й мене відпускала неохоче. А що тут заробиш? Там і зустрів Наталку. Розрадою стала на чужині. Ти вже дорослий, все розумієш. А мама, до речі, нікого собі не знайшла?

– Маєш на увазі «розраду»? Ні. Бувай, тату! І… не треба було виправдовуватися.

…Недільного надвечір’я Максим знову «йшов мимо» Катиної хати. Оглянувся, чи не видно всюдисущої Лідки. Чоловікові не хотілося, аби про Катю пліткували. Постукав у двері.

– Остапа нема? – запитав.

– У тебе справи до нього? Він на день народження пішов. До Юрка Сидорчукового. Це Остапів кращий друг. Старшим дружбою на весіллі буде.

– От і добре, що ми… самі… Ні-ні, ти нічого такого не подумай. Я поговорити хочу. Точніше… Словом, тримай…

Максим простягнув Катерині конверта.

– Це що?

– Гроші. На весілля. Я не бідний. Працюю. А самій людині скільки треба? От я й подумав… Тобі, так би мовити, матеріальна допомога знадобиться. Ти тільки не відмовляйся. Я від щирого серця…

– Я не можу взяти від тебе гроші, Максиме.

– Вважай, це подарунок. Колишній однокласниці. Дівчині, яку я досі… Тобто, твоєму синові… Катю, я…

Не договоривши, Максим швидко вийшов з хати.

Читайте також: Плaкало все село, бо не стало зовсім юної дівчини: весільну сукню одягнути не судилося

Спантеличена Катерина стояла, наче вкопана. А потім гадала: розповісти Остапові про нинішню пригоду, чи ні. Також на думці вертілася зустріч сина зі Степаном – Остап усе їй розказав. І шкільні спогади…

Катя завжди подобалася Максимові. Їх навіть однокласники дражнили нареченим і нареченою. Максим пішов до аpмії. Вона вчилася в обласному центрі в технікумі на кондитера. А Степан працював водієм у керівника хлібозаводу в їхньому містечку, куди Катя попросилася на практику. Так і познайомились.

Коли хлопець запропонував їй заміжжя, Євка, Степанова матір, не була в захопленні. Вважала, що її синові, який «возить начальника», годилася б краща «партія». Бо торти і пляцки пекти повинна вміти кожна порядна господиня. І не обов’язково цьому в технікумі вчитися.

Степан не був поганим чоловіком. Катю не ображав. Остапа любив. А свекруха завжди підтрунювала, мовляв, вбрала тебе Катька в спідницю. Кроку без неї не ступиш. Дитині за няньку.

Катині батьки збудували хату молодим. Це, здавалося, ще більше розізлило свекруху.

Сутужніше стало, коли захворів Катин батько, а Степан втратив роботу. Перебивався тимчасовими підробітками. Трохи таксував, але в містечку багато не заробиш. Тоді й вирішив податися закордон. Катя була проти. Свекруха – навпаки, напучувала, аби їхав. Чула: там такі грошиська товчуть… Навіть до місцевої ворожки ходила, аби допомогла відірвати Степана від Катьчиної спідниці і випровадити в світ. Поїхав. І знайшов там «розраду»…

Коли вперше повернувся додому, Катерина відчула: змінився чоловік. Наче сторонитися її почав. Думала, через те, що не бачилися довго. А наступного року розлучилися. Обіцяв синові допомагати. Але довелося дбати про Остапа самій…

…Катерина таки розповіла синові про дивний візит Максима.

– І що з цим робити? – кивнула на конверта з грішми. – Повернути треба.

– Образиться. Він же не байдужий до тебе, мамо. Тітка Ліда мені шепнула.

– Ну, Лідка! Ну, пліткарка…

– Узагалі, дядько Максим не погана людина. Якось йому треба буде віддячити.

…На синове весілля Степан не прийшов.

Після забави молодята поїхали у весільну подорож. А Катерина зібрала сумку смаженого і вареного й подалася до Максима. Постукала у двері:

– Ішла мимо, вирішила вступити…

Автор – Ольга Чорна, журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”

facebook