fbpx

Чуло моє серце, що буде біда, ой чуло. Але що я можу зарадити, коли сама Леся впустила лисицю в курник

Я Леську знаю з маленької дитини, бо ми сусіди по сходовій клітці та й з матір’ю її Ганною ми працювали на одному заводі. Відколи її пам’ятаю, то вона була такою бліденькою і худенькою, Ганна вічно її по лікарях водила та гемоглобін підіймала.

Але Леся якось непомітно для нас всіх виросла та вийшла заміж! Ото ми всі дивувалися, що вже не Ганна з чоловіком господарює в квартирі, а Леська з чоловіком. Ганна переїхала в село і звідти допомагала молодятам.

Йшли роки, але дитячого сміху від сусідів я не чула, а Леська ходила дуже сумна і ще більше блідла. Що не скажеш про її чоловіченька Миколу, який аж пашів здоров’ям… І саме про нього я хочу сказати, бо чого б це такому здоровому хлопові та самому себе не доглянути, коли Леська вкотре поїхала в санаторій?

Але ж ні – пішла Леська до сусідки знизу, Ірини, та попросила аби та час від часу до її чоловіка заглядала та бідненькому їстоньки подавала.

Та ним орати можна… Але ж то Леська…

Я дивлюся – шастає Ірина до квартири та шастає і то вся така раденька. А Микола від щастя аж лисниться!

Чуло моє серце, що буде біда, ой чуло. Але що я можу зарадити, коли сама Леся впустила лисицю в курник?

Вернулася Леся додому та пішла дякувати Ірині за те, що так гарно гляділа її Миколу та вазони і принесла їй якийсь подарунок-дрібничку.

Пішло життя звичним ходом, як бачу – Ірина вже з таким животом, що гора!

Я все зрозуміла, а до Лесі й не доходить!

Якось чую від сусідів крик та плач і голос Миколи:

– Я дитини не кину.

Я кілька днів не бачила аби Леся з хати виходила, але почав вже Микола шастати до Ірини та до дитини сюсюкати, бо ж хлопчик…

Але час знову йде, але Ірина собі з сином внизу, а вони біля мене і ніхто нікуди не переїжджає.
А потім дивлюся з вікна – Ірина з сином гуляє, а Леся з магазину йде.. Обоє завмерли.

Ну, думаю, Лесю, покажи тій лисиці!

Аж ні…

Підійшла Леся до коляски та нахилилася до дитини, а потім швидко пішла геть, втираючи очі.

А далі вже бачу, що Микола бере сина до Лесі до квартири та там няньчить…

Я не чула аби його Леся з дитиною виганяла, бо що ж дитина винна?

І отак вони жили: то Ірина з дитиною, то до Лесі веде, навіть не питає чи є Микола чи ні. І вже бачу Леся з малим гуляє по подвір’ю і сама аж світиться до дитини.

Малий Вадим як підріс, то так само ходив до тата «на верх» і Лесю вважав за хресну маму.

Аж тут чую нова сварка – Вадим почав до батька говорити, як він так міг вчинити і покинути його з мамою та одружитися на Лесі. Сварка була, я вам кажу, що й підслуховувати не треба було.

А що вони хотіли? Дитина росте і їй вже не скажеш, що тато там, бо там. Кожен хоче аби мама і тато були разом.

Але ж Ірина і лисиця! Не сказати дитині, що сама влізла в чужу родину і лиш чудом її не зруйнувала, а все обернути на Лесю! Ще раз кажу – як людина має в собі щось гниле, то воно нікуди не дінеться!

Що там Микола говорив, як переконував – не знаю.

Але Вадим знову ходив до них, як до себе додому.

А я не раз, як приїздила Ганна до Лесі, їй казала:

– Та вижени ти того зятька зі своєї квартири, а твоя Леська ще молода і знайде собі когось!

А вона мені на те аби я в чужу родину не лізла зі своїми порадами.

А що я не так кажу? Якби Леська була інакша, то вже летів би її чоловік вниз, а не все життя коло нього крутиться та догоджає.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page