У мене є донька і син. Доньці зараз 23 роки, син ще школяр, старшокласник, йому 15, але хочу розповісти саме про доньку і про те, що вона втнула. Росла вона капризулькою, але все одно – вона легка і весела людинка, я її дуже люблю. З чоловіком ми не так давно розійшлися, але все одно залишилися в добрих стосунках, просто він мало приділяв часу мені і дітям, вважаючи, що його різні хобі понад усе. Ну мова теж не про нього.
Коли донька підросла і стала красивою дівчиною, то я думала – вона ніколи заміж не вийде: надто вже розбірлива в кавалерах. Телефон весь час від дзвінків розривався від закоханих хлопців, а вона навіть на більшість дзвінків не відповідала. Один бідолаха взагалі на лавці її чатував з квіточками, мені його так шкода було: сидить, мерзне, тремтить! Але і вона його від себе відшила. Красива панянка, але зарозуміла!
Але раптом вона розцвіла! Дивлюся – сидить на дивані, базікає годинами з кимось, а після розмови телефон цілує! Стала у неї випитувати – ну хто ж цей щасливчик? У неї очі світяться, посміхається, говорить: потім познайомлю, коли хороший момент буде. Я їй відповіла, що ось – є момент, у мене скоро день народження, будуть тільки свої, приводь свого залицяльника, познайомимося. Але вона якось сумнівалася – мовляв, не зовсім та обстановка, прийдуть твої подружки-пліткарки, а мій наречений не зовсім звичайний, але я її вмовила з ним прийти.
І ось, настав мій день народження, до речі, мені 48 років виповнилося. Сидимо з подружками, чекаємо доньку, гадаємо – в чому незвичайність цього нареченого?! Може він неформал якийсь: репер або рокер?! Та ні, зараз багато таких! А може навпаки: інтелігент-ботанік в костюмчику? Регочемо, але хвилюємося – так хто ж він ?! Чую – прийшли, в коридорі доньчин голос, я і побігла зустрічати. Заходжу і бачу нареченого ззаду: лисину на потилиці! Повертається – боже, так йому вже давно за сорок, практично мій ровесник! Я на секунду ще подумала – може це мій якийсь друг, а я згадати його не можу?! Але донька сказала: «Знайомся мамо, це мій наречений!».
Ось це так! На своєму ж святі я сиділа, як ніби кіл проковтнула – в абсолютному нерозумінні. А цей чоловік весь із себе такий галантний: всім в келихи підливав, анекдоти розповідав, сподобатися намагався. Трояндочку мені приволік з коробкою цукерок. Я сиджу і дивлюся на цю парочку: він же їй в батьки годиться, вже і пузько намітилося, виски сиві, а моя дівчинка така красива і молода, що ж вона в ньому знайшла? Може багатий, що доньку аж засліпило? Але ні – то подарунки були б у неї, але вона жодного разу нічого не принесла. Та й не принципово їй це багатство, багато мажорів сваталося до неї, вона їх відшивала.
Ледве витримала цей день, чекала, щоб всі розійшлися і з донькою поговорити. Наречений йшов, ручку мені чмокнув, так неприємно! Я відразу потім на дочку накинулася: це що ти привела? Де такого діда підібрала? Вона тут же все і розповіла: йому 44 роки, працює водієм навантажувача, отримує 15 000 гривень. Іноді таксує на своєму двадцятирічному «Опелі», тому що треба на дитину платити, у нього синові 16 років. А взагалі все добре – у нього навіть своя квартира є, правда однокімнатна, тому що колись з дружиною розміняв свою трикімнатну квартиру після розлучення.
Ось це букет: трухлявий пень, розлучений з копійчаною зарплатою і крихітної квартирою! Це що за сюрприз мені такий?! Донька відразу в сльози: «Мамо, ти не розумієш, я люблю його, не потрібні мені ці малі, я тільки з ним зрозуміла, що таке справжнє життя, він романтик, він вірші мені пише, він класний! Ми збираємося розписуватися!». І давай сльози лити разом зі мною. Гаразд, обнялися, поплакали, спати лягли. Я цю ніч не спала – думала, як її відрадити? Потім чоловікові дзвонила, просила вплинути, але йому як завжди на все начхати – він на рибалці! Сказав, що донька розумна, знає, кого вибирає!
Зараз я в повному ауті! З донькою намагаюся не говорити на цю тему, щоб знову не сваритися і сподіваюся на диво – раптом вона розлучиться зі своїм романтиком. Подружки підтримують мою дочку, мовляв – чоловік хороший представницький, буде цінувати дружину, а з молодого невідомо що вийде. А те, що на сина платить – то це дурниця, платити за все два роки залишилося. Ось вже не знаю! Просто як уявляюю мою красуню в обіймах цього “красеня”, так тремчу. Ну не для такого дядька я свою квіточку ростила! Наївність вона маленька, не розуміє ще нічого в житті!
Фото ілюстративне.
