Чи маю я моральне право зараз жалітись? Сплю у своєму ліжку, прокидаюсь у своїй хаті. Але відчуваю, що мій дім скоро мені і не належатиме. Прийняла я брата чоловіка з-під Харкова. Думала, поміч нам буде, але де там.
Чоловік мій зараз обороняє рідну землю. Все, що знаю – живий. Як пішов 24, так досі і не побалакали нормально. Дзвонив кілька разів, говорили коротко, все більше шле зранку і ввечері короткі повідомлення, ми так домовились, я отримала того плюсика “ок” і знаю, що з ним усе гаразд.
Три місяці тому брат його до мене з родиною приїхав. Ми проживаємо в малесенькому селі на Вінниччині. Жили ми як усі. Мали три паї, тримали коровку і три бички, ну і свинок десяток. Чоловік у мене був по господарству, а я більше дітками займалась. У нас близнятка півторарічні. Вік у них такий, що ні на хвильку залишити не можна. Щосекунди кудись лізуть, або до рота тягнуть. То я з ними, а Ромка мій господарював.
Відколи поселилась у домі родина брата мого чоловіка, немає мені спокою. Гліб одразу заявив, що не збирається глядіти оте все, що в нас у сараї живе. Я спершу і намагалась усе сама зробити. Наймала людей, аби за свиньми дивились і биками, але швидко зрозуміла, що то не діло – більше витрачу ніж отримаю. Свиней продали, хоч і малі вони були, всього кілограм по 90, не більше.
З биками було простіше, але рівно до того часу, поки не пішла трава. Її Ромко косив, а я ж не вмію з тією бензокосою. Ну можу косити, але не знаю, що робити коли вона ото не заводиться. Прошу Гліба, а той вернеться від мене. Сказав, що не господар тут і чужий інструмент ремонтувати не збирається. Тож одне за одним я й бичків збула.
Городи почались, і тут мені помочі не було. Прошу виробити Гліба город мотоблоком, а він знову мені каже, що не є господарем. Мовляв, він чужу техніку зламати не хоче і тому не буде навіть братись. Дякую тим людям, що ролики в інтернеті розміщають і показують як усе робити. Отак я й мотоблок завела, отак і город якось виробила. Сусід сміявся до сліз коли побачив мене за тією роботою. Став і сам мені все зробив, тож я картоплю за пів дня і посадила дякуючи йому.
Про те, щоб працювати в полі і мови не було. Гліб сказав, що то не його, тому він і братись не буде.
Третій місяць все на собі тягну. Родина чоловікового брата живе у нашому домі, але ніби як і не тут вони. Замкнуться в кімнаті і все, нема їх цілий день. Ходять до магазину, інколи на прогулянки, але мови про те, щоб з дітьми допомогти, чи по господарству немає.
Так і ходимо по дому, мов чужі у комунальній квартирі. Я на тінь уже схожою стала. Чоловік запитував, чи брат мені допомагає, я ж не хочу йому правду казати, аби не хвилювався.
Отак і живу, а сили вже на межі. І на двері не вкажеш, бо ж не чужі ми все жлюди, але й знаходитись у домі з людьми, які навіть балакати з тобою не хочуть, теж сил немає.
Як же ж бути?
Ірина Р.
26,06,2022
Головне фото ілюстративне – pexels.
