Чи ви помічали, що як тільки в родині стається щось, то одразу все сиплеться на купу і здається, що нема тому ради і вже нічого неможливо вернути як було, неможна склеїти. Скільки сил я прикладала аби тримати вкупі ці розбиті шматочки, що не мала й часу подумати – а чи варто?

Я вийшла заміж з кохання, чоловік гарний, робота і черга на квартиру. На світ з’явився синочок Андрійко, далі нова квартира і ми просто раділи життю. Через чотири роки вирішили, що треба ще одну дитину.

І ось тут почало все валитися, з’явилися перші тріщинки.

На світ з’явилася донечка, але з особливими потребами. Що ми по оглядах набігалися, далі по бабках, далі по цілителях, але толку нуль.

Я вже не могла приділяти всім час, бо всю мою увагу забирала Женя. Її треба було водити на масажі, в басейн, на процедури і на все те треба було грошей, а ще більше знайомств на ті часи. Мій чоловік Саша почав все частіше затримуватися на роботі і огризатися, коли я просила про допомогу.

– Я й так на вас працюю зранку до ночі, що ти ще від мене хочеш?

Син почав погано вчитися, донька не показувала ніякого прогресу, я вся була знервована і дезорганізована, а чоловік знайшов іншу і часто жив у неї, далі там з’явилася дитинка.

Я думала, що коли скажу Саші правду, то він покине ту жінку і перепросить мене, стане уважнішим та допоможе мені з донькою, але ж де.

– І що ти дізналася? Що в нормальної жінки нормальна дитина від мене, то я можу туди й піти. Ти цього хочеш?

Я кліпала очима. В голові пронеслося скільки я маю витратити грошей на Женю і як Саша піде, то їх не буде. Я замовкла.

Ось так завалилася моя будівля на фундаменті з любові. Як це сталося? Я не розуміла, адже все мало бути якраз навпаки.

Коли я вкотре прийшла до спеціаліста по чудо, то він сказав, що тільки режим, фізичні навантаження і емоційна стабільність сотворять чудо, а не всілякі трави і замовляння та пігулки.

– Зрозумійте, це з вами назавжди. Ви просто маєте розвинути ті якості в дитини, які даються для розвитку і то максимально. І все. Це ваш єдиний вихід.

Я приречено зітхнула, бо який режим взагалі, коли я залежу від доньки, а не навпаки, син хоч вже сам в школу йде і то радість.

Моя донька була розумна і гарно розмовляла, просто рухи були дезорганізовані і я не навантажувала її нічим. Не раз я бачила, як вона хотіла на майданчику залізти на велосипед, а я все казала, що вона впаде…

І тут я вирішила, що можна й попробувати. Ми з Андрійком і Женею вийшли вигулювати новий велосипед. Син вчив і підтримував сестру. А я сиділа і милувалася тим, що мої діти усміхаються. А я ж нічого за цей усміх не заплатила, хіба вартість велосипеда…

Я погано сплю ночами і зранку не можу прокинутися, тому я тієї ночі розробила схему, за якою ми б усі мали отримувати радість від співіснування. В цьому списку не було чоловіка. я спочатку його не вписала, бо вся була запалена створити такий графік, який би всім підходив. А потім глянула, а для Саші нема місця, навіть його гроші не так вже й були важливі для мене тоді.

Я вставала без двадцяти сьома і спокійно пила каву. Далі будила сина і доньку, робила сніданок і він йшов в школу. Поки Женя писала за столом, я встигала прибрати в квартирі і приготувати обід. А далі ми йшли зустрічати Андрійка – Женя їхала на велосипеді, а я її страхувала.

Поки діти каталися на майданчику, я йшла в магазин щось прикупити і ми разом йшли обідати. Далі Андрійко робив уроки, а ми з Женею йому пояснювали що та як, або навпаки, Андрій пояснював нам як робити приклади і ми тільки сміялися з цього.

Далі прогулянка і вечеря. Інколи приходив Саша і дивувався тому, як змінюється наша квартира і діти.

– Андрій так виріс…

– Ти давно його не бачив, – відказувала я.

Я не просила чоловіка залишитися, але все частіше він хотів цього, проте після того, як він почав кепкувати, що я складаю план на день, я зрозуміла, що він забирає мою впевненість і мої життєві сили. Я подала на аліменти, а його мати прибігла мене повчати.

– В тебе така донька, а ти що робиш?

– У нас така донька і донька моя чудова, а як ви і ваш син цього не розумієте, то нам не по дорозі.

Я не зустріла ні чарівного принца, ні підтримки, бо я себе віддала дітям. Син оженився і живе далеко, а донька – юрист в провідній компанії і недавно стала мамою з сучасними технологіями. Ми втрьох щасливі по-своєму. А якби я не вчинила б тоді так, то були б нещасні однаково.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page