fbpx

Чи є особисте щастя після 60? Я спробувала

Сама від себе не очікувала, що здатна на таке. “Хоч би не на всю дорогу”, – подумала я, як тільки в моє купе увійшов високий стрункий чоловік з великою валізою. «Тільки б не хропів», – промайнуло в моїй голові, поки я розглядала нового пасажира.

— Олексій, – лаконічно сказав чоловік. .

Він розклав речі, повісив капелюх і оголив свою лисину. А мене завжди приваблювали лисі чоловіки. Мені пощастило: сусід по купе їв дуже акуратно, не чавкав, не хропів. На одній зі станцій він купив мені морозиво, хоч я не просила про це, але було приємно.

Звичайно, ми не так швидко стали жити разом. Я була вкрай обережною. Моя фантазія малювала не найоптимістичніші картини: перспектива нового розчарування, нові родичі, дорослі діти.

Олексій був розлученим. Спочатку він приїжджав до мене в гості, потім залишався на кілька днів, на тиждень, а згодом я зрозуміла, що у моїй квартирі вже повно його речей. У результаті Олексій повністю переїхав до моєї квартири, і моє життя змінилося.

Ми вже три роки разом. Я ніколи не була настільки щасливою і спокійною. У нас один ритм життя, одні погляди і уподобання. Ми мріємо про одне і навіть, книжки одні і ті ж читаємо.

Щодня дякую долі за те, що він у мене є. А ще дуже дякую своїй донці, яка колись сказала мені, що не варто слухати пересудів. Люди, говорять, а життя іде. Не з ними мені засинати і прокидатись.

Не дивіться ні на кого. Повірте, доля знайде вас і у 60, головне розгледіти.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page