Чим старшою стає моя донька, тим більше я розумію – вони з чоловіком абсолютно однакові. Вони схожі не лише ззовні, а й мають абсолютно однаковий характер. Обидва вперті безкомпромісні і владні. Усе б нічого, але у одній квартирі вони не можуть знаходитись мирно довше трьох хвилин. А нещодавно спеціаліст до якого я звернулась сказав чітко, що подальше спільне проживання тата і доньки для її здоров’я не є безпечним.
Я людина спокійна, навіть трохи флегматична. Можливо сам тому і спарував мене Господь з Ромкою. Він – вогонь. Ледь що, уже лементує. Владний, безкомпромісний і впертий. Але я з ним щаслива. Мене він не чіпає, навіть навпаки – усіма силами захищає і оберігає. А до його галасу я звикла, як звикають до постійно працюючого радіо. Ну тріщить там щось. Най собі, аби здоровий був.
Чим старшою стає моя донька, тим більше я розумію – вони з чоловіком абсолютно однакові. Вони схожі не лише ззовні, а й мають абсолютно однаковий характер. Їй зараз десять. Діти швидко дорослішають і розумнішають. Ось і Влада у мене не по рокам розвинена. Ніколи не змовчить. Хай світ перевернеться і небо на голову ляже, а ця панночка отримає не тільки бажане, а ще й поверх того. Це не погано, але не у нашому випадку.
Скільки я разів ставала між ними стіною. Скільки разів виводила ледь не тягнучи когось із них з кімнати. У чоловіка немає розуміння, що перед ним дитина, а у дитини нема поняття, що потрібно трохи збавити оборотів.
Зрештою, донька почала часто плакати, з’явився сип. Обстеження нічого не показали і нас направили до іншого роду спеціаліста. Три сеанси і мене висновок, який загнав мене у глухий кут:
— Вашій дитині не можна знаходитись із рідним татом на одній території. Ви можете втратити її. Зараз у неї починається складний період. Вирішуйте щось із цим.
Я вийшла звідти і ноги не хотіли мене слухати. Ішла і світу білого не бачила. Я кохаю чоловіка. Попри його характер, я його кохаю. Як я можу його залишити. Це ж частина мене. Це ніби без ноги, чи без руки залишитись. Але доня, то інша моя половинка. Я бачу, що поруч з татом вона не може навіть дихати нормально. Але ж вона виросте і уже через ті ж сім років піде вчитись, а я що? Залишусь одна?
Кого обрати? Адже, як є уже й бути не може?
Тамара Д.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка спеціально для intermarium.news.
Популярні статті
- До одруження ця риса характеру мого чоловіка не проявлялась. Тепер я й дихнути спокійно не можу. Під контролем кожна копійка в домі, а якщо я купую собі щось незаплановане – починає вичитувати мов дитя. А я молода і не обтяжена ніякими обов’язками. Чому я повинна економити? Навіщо?
- Знаю, що так не можна, але по іншому й не виходить. Якщо я скажу правду невістці – ми просто не виживимо. Переконую себе в тому, що син мені рідна дитина, але совість все ж діймає. Син не пробачить якщо я все розповім, от і мушу мовчати, хоча те, що він робить ну ні в які ворота. Чесно?
- Я вийшла заміж не за того брата. Розумію, що так не можна і родина чоловіка не заслуговує на таке, але вдіяти нічого не можу. Врешті, життя одне
- Батько у нас хороший і дуже нас любить, ми росли знаючи, що він у нас найкращий. Але у свої 56 вчинив не надто гарно з моєю мамою. Тепер я на роздоріжжі: Чи повинна я пробачити батька і продовжити з ним спілкування? Або продовжувати бойкотувати і ігнорувати його? Якщо я стану спілкуватися з ним, чи не буде це виглядати так, немов я зрадила маму?
- Рідна мама чоловікової дочки виїжджає за кордон, аби там вийти заміж. Він уперся і не дає згоди на те, аби дитина їхала. Усе я розумію, але мені те дитя навіщо? Якщо мама поїде а мала залишиться, то, що? Привіт Олю, ти мама восьмирічної чужої доньки. Чоловік постійно на роботі а я повинна буду знаходити спільну мову з не своїм дитям?