Cміх так і бере, ніяк заспокоїтись не можу. Зять переді мною грає роль такого гордого мужика, такого незалежного. Тільки ось гордість ця не поширюється на те, що фактично я їх і утримую. Ну не витримала я тоді і тут почалось.
Я ще роки зо три тому повернулась із заробітків і купила квартиру із трьома кімнатами. Там ми жили з донькою, доки вона не захотіла заміж. Я подумала, що ми можемо поки що пожити в мене втрьох, тіснитись не будемо квартира велика, а вони собі збиратимуть гроші на власне житло.
Зять був зовсім не згоден із таким планом, впевнено заявив, що вони житимуть окремо, як окрема родина. Гордість не дозволить йому бути приймаком.
Доньці моїй так і сказав, що в моїй хаті він навіть права слово сказати не матиме. Квартира мовляв тещі, а йому там доведеться під чужу дудку танцювати.
А що йому за права тут потрібні були неясно, але добре то діло їх. Та й він не те щоб мені подобався, тож я була навіть рада не жити з ними разом.
Не знаю як вони так поспішили з цією дитиною, та напевно вони й самі не знають, але все ж таки жити якось треба було. Крім того, що грошей поменшало у них, так розтрати побільшали. На звичайній маршрутці донька їздити не могла, тому таксі, речі всі у неї були в обтяжку тому довелося купити нові плюс ще й витрати на дитину додались.
А від чоловіка ніяких не було змін у поведінці. Він не пішов шукати ще роботу чи просити у когось допомоги. Навіть матері нічого не сказав своїй. Він заявив, що не по-чоловічому, просити у матері грошей коли сам уже став батьком. Тільки якщо не він його дружина проситиме у своєї матері, це його не бентежило.
Моїй доньці теж було дуже ніяково, адже вона все чекала дива. Але нічого не відбувалося місяцями, і дочка все ще просила грошей у мене. Звичайно позичала, але чим їй борг повертати?
Я поки що теж працюю, маю гарну “подушку безпеки” яку наскладала за роки праці на чужині, але не сказати, що я багачка якась, складно тягнути на собі комуналку за велику квартиру, то ще й допомагати в таких обсягах комусь. А те, що дитині треба дуже багато всього, тут і говорити нічого.
Я вирішила спеціально відвідати їх, коли зять буде вдома. Виклала куплені мною продукти щоб він зрозумів куди я хилю. І почала пропонувати знову оселитися в мене поки у них така ситуація, але ні, він знову сказав гордо піднявши голову.
– Я все ще дотримуюсь того, що ми житимемо окремо. Ми окрема сім’я і самі вирішуватимемо свої питання.
Така в нього поза була, такі слова сильні. Прямо справжній мужчина.
От згадала я коли у зоопарку була а там павич стояв. Такий гарний, такий гордий, пір’я на сонці так і переливається. Я милувалась ним аж доки той рота не відкрив. Тут мене і понесло:
— Та балакати ти здатний, – кажу, – А ось як до діла доходить, то ти щось просідаєш. Ти рахував свій дохід у порівнянні з витратами? Різницю взагалі помічаєш? А хто тобі за хату окрему гроші видає, а хто тобі до холодильника продукти носить, а речі на дитині із чийого гаманця?
Він як маленька дитина образився, і сказав так ображено, що я тепер вічно згадуватиму цю допомогу. А що було б якби вони послухали мене і наважились таки переїхати.
Ну, а як ще із ними говорити. Він тільки каже, нічого не робить, на що він збирається утримувати сім’ю? Поради повз вуха проходять, подумати гордість заважає, а як мої гроші приймати, так нічого непогано себе почуває.
Донька маля тримає і сльози ллє:
– Навіщо ти так, мамо? Звичайно, ситуація складна, але ми все тобі повернемо. Ми й так стараємось із усіх сил.
– А що він насправді робить? – питаю, – Роботу знайшов ще одну, чи на цій платити стали більше?
Звичайно, я не хотіла, щоб дочка переживала, але мого обурення вам не передати. Я заявила, що це останній місяць, коли я оплачую їхнє житло. І що я готова забезпечити онука усім необхідним, але тільки його.
Може не до зятя, так до доньки дійде, хто ж насправді годувальник і голова у її родині?
Ну хіба ж я не права?
02,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
