Я його пекла роки і вже собі знаю, яка у мене пропорція на моє деко, які продукти краще брати, які яблука підходять, а які ні. І завжди моя знайома, яку звати Марія, не могла нахвалитися на мій рецепт. Я її вгощала на роботі, то вона так хвалила, що й яблука м’якенькі і при цьому тісто не мокре.
– Та, бо вже руку набила і так виходить. Спочатку теж так було, що не вдавалося, декілька разів й пригорав. Але тепер я знаю свою духовку, сорт яблук і все – можу й з закритими очима пекти!, – хвалилася я.
Краще б не хвалилася, бо Марія одразу вхопилася та й каже:
– Дай мені рецепт, але не так, що треба, а докладний, який написала для себе.
Я щось закрутилася і не мала як їй дати того рецепта, а вона все нагадувала і нагадувала. А потім якось на роботі мені каже:
– Оксано, ти вже мені сьогодні мусиш того рецепта дати, бо я буду на завтра пекти для невістки, вона дуже любить яблучні пляцки, а цей такий еліганський, що й на торт схожий, то я ще й гонорово прийду!
Нікуди мені було діватися і я їй кажу – йдемо до мене додому і я тобі перепишу.
День скоро добіг, але мені вже діти десять разів дзвонили, що там їм щось сильно треба. Чоловік теж вигадав на завтра сорочку випрасувати, а я до неї – а плями жовті ще з того року!
І от це все мені на голові, а Марія ще й додає збоку – давай рецепт
Я з того всього їй кажу:
– На оригінал, перепишеш собі та й мені на роботі віддай, бо мене геть домашні голови завертіли.
І ось я без задньої думки собі пораюся, бо що я буду через якийсь папірчик переживати? Й без нього клопоту вище голови!
На наступний день мені Марія не надякується:
– Пляцок вийшов як хмаринка білий і такий гарний, що я не можу намилуватися! Понесу після роботи до невістки, ото вже буде тішитися.
А я й рада, що він вдався, бо, знаєте, всяке буває, що ти хочеш людині щось підказати чи порадити, а натомість виходить лиш гірше.
Потім Марія вже мені віддала карточку з рецептом і ще дякувала та казала, що невістка була просто в захваті.
– А вона мені каже чи я довго з тим не мучилася і як ото сметана не розтопилася в духовці. А я нічого, лиш кажу, що в доброї газдині все виходить. Хай трохи й сама старається, бо на столі не дуже було видно, що вона гостей чекала.
І от все йде, як йде аж мені передали яблука з родини і я думаю, що пора мені спекти мій пляцок. Все зробила, як звично, збила сметану, збила білки, об’єднала, полила ними яблука і поставила в духовку.
Я навіть вже не заглядаю чи не припеклося, бо я вже все просто на автоматі роблю. Витягувати – а там просто жах! Ніякої глазурі й близько не видно, а замість білої хмаринки з білків і сметани – якісь цятки сиру на яблуках!
Я мало не плачу, бо такого ще не було! Правда, мої з’їли і не питали, що то за рецепт, але ж я знаю!!!
Друга спроба виявилася ще гіршою – все зійшло на низ по яблуках і низ не лише не припікся, а став, мов каша, а от верх пригорів разом з боками!
Я пекла і третій і четвертий раз – я не розумію в чому справа! Могла б сказати, що зламалася духовка, але інші страви такі ж виходять, як і були.
Зате Марія не нахвалиться, що тепер мій пляцок у неї улюблений в родині.
Фото Ярослава Романюка.
