Цей погляд у Сергія вона вперше побачила на заручинах. У нього і в його матері. Вони міряли ним її маму і її. Ситуація була не стандартна, але аж ніяк не передбачала такої реакції. Подумаєш, у мами інший чоловік.
Вони б про це ніколи не дізналися, але рідний тато Мар’яни захотів бути присутнім на такій події. Вітчим теж наполіг на присутності і вони «дружньою» компанією пішли в ресторан на зустріч.
Мар’яна не приховувала, що її батьки давно розлучені. Вони налагодили стосунки і кожен має свою сім’ю з дітьми. Колись це її засмучувало, але життя таке швидке, що годі зациклюватися на питанні «Чому мама не любила тата». Не зійшлися характерами та й все. Що тут розказувати? Але чомусь Сергій був іншої думки.
Напруження висіло в повітрі, хоч її батьки намагалися згладити ситуацію, старався і батько нареченого. Так-сяк досиділи до кінця і вирішили, що молодята самі виберуть дату, і місце, а вони підтримають.
Мар’яна і Сергій зустрічалися вже понад рік і були закохані, і щасливі, як і слід людям, що мають спільні інтереси, і палкі серця. Сергій дуже красиво залицявся і ще красивіше освідчився. Вона сказала «так» без жодного сумніву. Далі вони почали планувати весілля і договорилися до того, що найперше треба звести докупи батьків. Мар’яна не закцентувала увагу на тому, що її ростить не рідний батько. Для неї він був рідним, бо її справжній батько бачився з нею раз в рік, якщо й бачився. Міг передати подарунок чи кинути гроші на картку. От і все. Всі інші проблеми брав на себе вітчим – водив в садок, забирав зі школи, возив всю родину на море і забезпечував сите та безтурботне життя.
Мама повідомила батькові новину і той здивував всіх тим, що приїде, бо така подія має бути в присутності рідного батька. Те, що в житті Мар’яни були тисячі подій, які потребували батьківської присутності і підтримки, якось не примусили приїжджати частіше. Але таке.
Проте, тема батька таки сплила в їхній розмові невдовзі. Сергій з якимось приреченим виглядом сказав:
– Я знаю, чому твої батьки розлучилися.
– І чому ж?, – сховала посмішку Мар’яна.
– Твоя мати була невірною татові. Він застав її з якимось чоловіком і пішов з дому.
– І хто ж тобі таку цікаву історію розповів?
– Ваша сусідка з першого поверху.
– Тьотя Ліда. Яка несподіванка. І що?
– Що «і що»? Твоя мати зраджувала батькові! Це просто неприпустимий вчинок!
– Я щось не розумію до чого ти хилиш?
– До того, що яблуко від яблуні не далеко падає!
– Овва! Я бачу твоя мати на таких виразах просто поведена!
– Ти мою матір не чіпай! Вона з батьком тридцять років разом!
– І що?
– І вона не зраджує йому з першим-ліпшим!
– Зате твій тато поглядає на офіціанток, поки твоя матір сверлить мою очима і придумовує подібні розмови, бо саме вона тебе накручує!
– Та як ти смієш таке казати про мого тата?
Далі він говорив, що з жінкою такого роду він не планує ні жити разом, ні бачити. Гримнув дверима. Мар’яна ошелешено дивилася на закриті двері, на стос весільних журналів і конвертах з запрошенням на весілля.
– Не плач, кицюню, – гладила по голові її мама, – Добре, що ми не перед церквою це почули. Нічого страшного. Все забудеться. Час допоможе.
– Я не розумію за що?
– Я теж не розумію. Але ти уяви, що ти з таким живеш все життя? Він зробив тобі послугу.
– Мамо!
– Мовчу, мовчу.
Віра Петрівна знала про, що каже. Її колишній чоловік настільки виїв їй душу тими ревнощами, що одного разу вона таки це зробила і абсолютно не жаліє за свій вчинок.
Фото ілюстративне.
