Наше невеличке містечку у якому проживала моя родина, наразі окуповане. Чоловік залишився “дім стерегти”, а мене доньку та онуку посадив у перший же евакуаційний потяг. Тоді ми виїхали до Хмельницького де прожили на знімній квартирі майже два місяці.
Так склались обставини, що проживати в тій квартирі ми більше не могли – господиня підняла орендну плату і ми просто не потягли платити скільки. Та й умови там були не настільки хороші щоб аж вісім тисяч за однокімнатну платити – довелось з’їжджати. На той момент винайняти іншу квартиру ми не змогли швидко, а залишатись на вулиці з п’ятирічною дитиною не варіант, тому й прийняла я запрошення подруги студентських років приїхати до неї в село на Черкащині.
Дарина впустила нас жити у хату своєї покійної матері. Дім хороший, хоч води немає у хаті і зручності на дворі, але ми звикли. Приїхали ми в середині червня, тож про те аби садити город уже й мови не було. Ми спочатку що могли купували у місцевому магазинчику, але село маленьке і сюди ні картоплі ні моркви, ні капусти не привозять – у людей все своє. У місто за цим не наїздишся, тож нас виручала Дарина і сусіди.
Я дуже вдячна цим добрим людям. Прошу тільки у Всевишнього, аби колись дав мені шанс так само допомагати людям, бо як віддячити тим хто зніс у наш дім скільки усього, просто не уявляю.
Але нещодавно сталась дуже неприємна історія після якої Дарина зі мною не спілкується. Я спершу не зрозуміла в чому справа, а коли дійшло аж розплакалась.
Справа в тому, що Даринка щодня приносила нам огірки. Вона виділила нам банки, аби ми могли заготовити консервацію на зиму. Я спершу й заготовляла,але останнім часом огірки Дарина приносила виключно гіркі. Може дощу замало, або сорт таки, але смак у них такий, ніби ото полину наївся. Ні в салат, ні на закрутку такі не підуть.
Я домовилась з сусідкою, яка жила поруч про те, що купуватиму у неї огірочки, а Даринці пояснила все як є: вибачилась і сказала, що братиму у сусідкі, адже її огірки у нас ніхто не їсть.
Хіба ж я знала що сім’я Дарини ті огірки їсть залюбки, а у самої Дарини з тією сусідкою давня конкуренція. Дарина образилась на мене так, що й розмовляти відмовляється. Попросила шукати собі дім новий якщо її доброта мені “гірка мов полин”.
Важко на душі, просто до сліз. Дому рідного не маю, з місця на місце, мов перекоти поле, а тут ще й ображаються на мене.
От скажіть, як я повинна була вчинити? Брати гірке і дякувати, бо мені його дають?
Дім я новий уже знайшла у тому ж селі, але не це головне. Як повернути тепер спілкування з давньою подругою. Усе життя ми зідзвонювались і разом їздили на відпочинок, а тут огірки. Невже воно того варте у наш час?
Жанна П.
Головна картинка ілюстративна pexels.
