Всіх вітаю, мене звати Дарина, мені 21 рік. Три роки тому батьки розлучилися після 20 років шлюбу. Мама прогнала тата з дому, і він переїхав жити до мене.

І кілька місяців не минуло. як тато завів собі пасію. Татові тоді було 42 роки, а його обраниці тільки виповнилося 18. І вона була моєю однокурсницею.

Але ж я сама їх познайомила. Пошкодувала Ларису – її батьки п’ють, і іноді вона ночувала у мене. Коли вона ночувала у мене вперше, вона, обійшовши квартиру, присвиснула:

– Вау, твої хороми?

– Ні, татові. – я збрехала. Чомусь я посоромилася говорити, що квартира моя, мені її бездітна тітка заповіла.

Одна з ночівель Лариси збіглася з приїздом батька. З його появою в моєму домі, Лариса стала ночувати у мене все частіше і частіше, під приводом непорозумінь з батьками.

Через кілька місяців після татової появи, я поїхала до мами в гості, з ночівлею. На жаль, з мамою ми посварилися, через тата. Вона вважала, що я його повинна гнати поганою мітлою, а я за нього заступилася – все-таки він мій тато.

– Ось і забирайся тоді до свого прегарного татуся! не треба до мене їздити, без вас проживу!

Намагатися втягнути мене в їх конфлікт, було досить негарно з маминого боку. Те, що вони розлучилися, не означає, що я перестала бути дитиною одного з них. Але мама вважала інакше: тато – невірний, я з ним, значить – така ж. Ми посварилися і мама мене прогнала. Додому я повернулася раніше, ніж планувала.

По всій квартирі були свічки, одяг. На кухні – пляшка і келихи, у ванній кімнаті – ванна з піною і пелюстками. Я сподівалася, що у батьків все налагодиться. Нерозумно, звичайно, було на це сподіватися. Але вони стільки років були разом.

У прохідній вітальні, де спав тато, нікого не було. Я зайшла в свою кімнату і отетеріла. Мій тато і моя однокурсниця разом. Я їх розбудила. Почала пояснювати, що їм має бути соромно.

– А що такого? Твій тато – дорослий вільний чоловік. – усміхнулася Лариса. – Боюся, тобі доведеться переїхати: ми вирішили жити разом.

Я подивилася на тата, він відвів погляд і почав виправдовуватися:

– Мила, зрозумій, у нас з твоєю мамою все скінчено. І я маю повне право…

– Маєш, але не в мене! – перебила я батька.

– Що ж ти лементуєш? – запитала у мене Лариса і повернулася до мого тата. – Котику, вона повинна з’їхати. Нехай до мами своєї переїжджає. Нам з тобою і нашій дитині не вистачить місця, якщо вона тут залишиться.

Я не повірила своїм вухам: вона примудрилася вже бути при надії. Значить, у них це все, як мінімум, місяць. Перешіптувалися за моєю спиною, значить. Та й з чого вона взяла, що я кудись піду зі свого дому? Відразу згадався її перший візит:

– Вау, твої хороми?

– Ні, татові

Ну звичайно! Потрібен їй мій тато, як сніг торішній! Їй квартира потрібна! Я мало не засміялась в голос:

– Ларисо, збирайся і йди. І щоб я тебе більше тут не бачила. Це мій дім, я тебе обманула тоді. Так що нічого тобі не випаде.

Ларису я виставила, незважаючи на татові заперечення. Вона кликала його з собою, але він відмовився. Я знала, що іноді вони зустрічаються: закидаючи татові сорочки в прання, я звертала увагу на сліди помади. Яскраво-червоної, такий колір Лариса обожнює.

Коли ми перейшли на другий курс, Лариси там не було. Подейкували, що вона перевелася. Куди? Ніхто не знав, а номер вона змінила. Тато все так же жив у мене, зрідка НЕ ночуючи вдома. А навесні Лариса переїхала до мене додому, разом з батьковою дитиною.

Батька я прописала до себе ще тоді, коли він тільки переїхав. А він, у свою чергу, прописав мою сестру, доньку Лариси. І їм вистачило нахабства приходити в мій будинок.

– Давай, звільняй свою спальню, там будемо жити ми. Ти ж не думаєш, що ми з дитиною повинні жити в прохідній кімнаті? А ще краще – вали до своєї матері. Тут для тебе місця немає. – зарозуміло заявила мені Лариса.

Я взяла її валізи і викинула їх в під’їзд:

– Забирайся звідси. Ти тут жити не будеш.

– Буду, тут прописана моя донька. – посміхнулася Лариса. – Чи ти крихітну сестру на вулицю виставиш? Хочеш, щоб вона росла з моїми батьками?

Я підійшла до Лариси, виставила за двері її, потім викотила коляску з дитиною:

– Мені начхати, що твоя дитина тут прописана. Я – власник. Я просто випишу і її, і тата раз в назавжди. Але ти тут жити не будеш!

Батько на мене образився за те, що я грубо обійшлася з Ларисою і його другою дочкою. Він, нарешті, орендував квартиру, забрав туди своє нове сімейство, і перестав мені дзвонити. Батька і сестру я все-таки виписала, через суд. Добровільно зніматися з обліку вони відмовилися.

Тепер для всіх я – погана. Вигнала тата з дитиною на руках, зі злості через те, що перестала бути єдиною донькою. Не через його поведінку, ні. З татом ми не спілкуємося відтоді. Прикро, шкода, але нехай.

Щиро бажаю успіху батькові, він йому знадобиться.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.