Кому не пощастило зі свекрухою, то мені. Мама мого чоловіка Пашки, Ярина Петрівна зібрала в собі всі кліше про свекрух, які існують. За п’ять років шлюбу я до цього якось притерпілася, але нещодавно мамі Паші вдалося перевершити саму себе.
Вона півгодини вичитувала мене по телефону за те, що я посміла потрапити в стаціонар, заздалегідь не приготувавши її синові їжі на тиждень вперед.
Мама у чоловіка — жінка дуже своєрідна, має необмежений вільний час. Як з нею живе її чоловік, я не знаю, можливо, з ним вона зовсім інша. У Ярини Петрівни позиція така — жінка спочатку дружина, мати і господиня, а потім вже людина. Сама вона не працювала жодного дня у своєму житті. Забезпеченням сім’ї займався і займається її чоловік, у нього це добре виходить. А сама свекруха займалася будинком і дітьми, яких у неї двоє — син і дочка.
Тепер ось виїдає сіру речовину зятю, няньчить онуків і намагається виховувати мене. Дочка повністю перейняла доктрину мами і зараз щасливо сидить уже в третьому декреті, а ось синові Паші з дружиною не пощастило, тому що йому дісталася я.
Мені позиція Ярини Петрівни зовсім не зрозуміла, витрачати все своє життя на протирання пилу і витирання дитячих носиков, наварюючи при цьому борщі, я не хочу. І мій чоловік знав про це ще до того, як ми одружилися.
Паша підтримує мене в цьому і не робить центром сімейного життя побутове благополуччя, на вівтар якого я повинна покласти весь свій час і сили. Ми навіть живемо не в Пашиній двокімнатній, а в моїй однушці, тому що нам на двох її вистачає з головою, а прибирання в три рази менше. До того ж, здавати під оренду двокімнатну все ж вигідніше. Плюс у свекрухи немає приводу приходити і перевіряти, як протертий пил.
Перший час вона пробувала, але я швидко її відвадила. Ми з чоловіком обоє працюємо, намагаємося не сидіти на місці, а всі вільні гроші і час вкладати в емоції — в подорожі, враження. Ми часто подорожуємо, намагаємося відвідувати різні заходи, бувати в нових місцях і пробувати нові страви. Вдома у нас немає культу борщу, який означає, що в холодильнику обов’язково повинен стояти баняк цієї страви. Ірина Петрівна цьому зовсім не рада.
На її думку, нам давно пора мати дітей, осісти вдома, жити по-дорослому. Вона пробувала вкласти це синові, але він швидко її відучив, пообіцяв взагалі перестати з нею спілкуватися, якщо вона продовжить лізти не в свою справу. Тепер мама чоловіка обережно насідає на мене. Я зазвичай терплю до якогось певного моменту, а потім здаю її Паші, який вже розмовляє з нею не так як я.
Але недавно свекрушенька примудрилася довести мене до межі. Я раптово потрапила в стаціонар. Забирали з дому по швидкої, слава Богу встигли. Я відлежувалася після того, як мене ледь врятували ще слабо розуміючи де я і хто я, аж тут дзвонить мама чоловіка. Не хотіла я брати трубку, але взяла, думала, що вона дзвонить з ввічливості, щоб запитати про здоров’я. Не вгадала.
Мені в трубку понеслося таке, що я аж рота відкрила.
— Безвідповідально так їхати з дому, не залишивши в холодильнику їжі. Ти там лежиш собі, а бідний чоловік харчується аби чим. Та що б там не було, а їсти в домі мусить бути завжди.
Я вимкнула зв’язок і наскільки змогла дихнула глибоко. Набрала одразу чоловіка, переповіла усе детально і зказала, що припиняю будь-яке спілкування з його мамою узагалі, назавжди. Той підтримав і попросив вибачення, адже такого не те що не очікував – уявити не міг.
Зі свекрухою не спілкуємось відколи я стала на ноги. Не знаю, можливо і не можна так, але пані перейшла усі межі. всьому є свій час і місце. Я й так довго терпіла цю абсолютно чужу мені людину і її характер. І впевнена, ніхто не скаже мені що я не права.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
