Думала, що найщасливіша у світі, але не врахувала того, що ми мали жити зі свекрухою. Ні, не подумайте, я не хотіла аби чоловік мав свою машину і квартиру, бо я життя знаю, знаю, яка у мене зарплата і яка оренда квартири. Тому ми обоє вирішили, що назбираємо на перший внесок за власну квартиру, а там якось буде.
Я вчителька фізкультури в школі, тому на власне житло може не розраховувати. Максим теж працює в офісі і йому гроші з неба не падають, тому те, що нас прийняла свекруха я вважала за щастя.
Я людина спокійна, хоч і велика, думала, що з моїм характером уживуся з будь-ким. Знаєте, до кожного можна знайти підхід, головне знати з якого боку. Так я думала, доки не зустріла свекруху.
Знаєте, коли ми тільки знайомилися з чоловіком, то розповідали один про одного і Максим згадував, як не хотів аби батько приходив додому, бо тоді вони з мамою закривалися в кімнаті і не виходили.
– Я дуже шкодую, що мама таке пережила, я відчуваю, що маю їй допомагати, – завжди казав він.
І я була вже налаштована на те, що ця жінка буде доброю до мене, до людини, яку любить її син.
Те, що далі відбувалося в нашій родині я не знаю, як пояснити. Якби мені хтось сказав, що так буде – я б не повірила. Не може мати таке чинити, не може.
Почали ми жити, а свекруха почала до мене за кожну річ чіплятися. То я продукти дорогі купила і тепер вони збанкрутують, то помаду нову і у мене хтось є, то пізно прийшла з роботи, бо гуляла.
Спочатку мені навіть подобалося, що Максим мене ревнує, бо мене в житті ніхто не ревнував, адже я не красуня і ще й така жінка міцна. Єдине, коли за мене боролися хлопці, то щоб я була в їхній команді, коли були спортивні змагання.
А тут чоловік з палаючими очима питає, де я була.
– Максиме, ти ж знаєш, яка паперова робота в нас? На кожен урок треба план проведення, рекомендації, висновки і казна-що. завжди відкладаю на останні дні, але ж робити треба, щоб здати.
І отак наче він заспокоювався. А далі я дізналася, що стану мамою і була така рада. Почала купувати дитячі речі, собі одяг більший, всю зарплату витратила і про це чоловікові сказала.
На наступний день прийшла з роботи, відкрила двері, а на кухні розмова. Свекруха жебонить:
– Не знає вона свого місця в нашій хаті, не знає. Рот до мене відкриває, гроші тратить, нічого по дому не робить. Та й чи твоя це дитина, Максиме? Допізна ходить, губи малює. Ти б показав їй, хто тут головний, а то вона тобою крутить як хоче. Ти ж чоловік чи ти хто? Та якби батько таке бачив, сам знаєш, що би він зробив…
Я вухам не вірила. Жінка, яка все життя відчувала, як жити з таким чоловіком вирішила й мені такий подарунок зробити?
Я зайшла на кухню і побачила, що Максим не дуже й “свіженький”
– Де ти була?, – гупнув по столу.
– На роботі, де ж іще?
– Так пізно?
– Як завжди. зараз раніше темніє.
– Ти думаєш, що така розумна? Я тобі зараз покажу, як до мене рот відкривати.
Я дивлюся на чоловіка і його не впізнаю, далі глянула на свекруху, а вона наче м’яса з’їла, аж світиться.
– Ще одне слово в такому тоні і будеш спати на вулиці, – спокійно кажу я.
– Що ти кажеш?, – вже свекруха до мене, – Ти мою дитину з хати виганяєш?
– Я попереджаю і вас також. Ви по-доброму не розумієте? ви чого добиваєтеся?
– Максиме!, – заволала жінка.
Я бачу, що той хитається і йде до мене.
Не знаю, я йому розказувала, що брала участь в змаганнях з єдиноборства…
Від чоловіка я пішла, переїхала в наше містечко і тут працюю та живу з батьками. Знаєте, навіть дуже щаслива, що все так склалося.
Максим приходив перепрошувати, але я сказала, що ту все просто: або ми з сином, або мама. Він обрав маму.
Що тут можна сказати?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
