Якось увечері Раїса повернулася з роботи. Було близько шостої вечора. Вона помила руки, пішла на кухню і побачила кілька чужих контейнерів, які були помиті та сушилися на рушнику.
– Мамо, – крикнула з кухні Рая. – А відколи у тебе стільки нових контейнерів?
– Так вони не мої, – сказала мама Раїси, зайшовши на кухню. – Це від Лідії із сорок дев’ятої. Треба піти та віднести їх.
Раїса спочатку не зрозуміла, чому чужий посуд сушиться на їхній кухні, а потім ще більше здивувалася, коли мама почала розповідати, як вона познайомилася з цією Лідією.
– Нудно мені стало вдома, тож я вирішила трохи прогулятися, але втомилася і присіла на лавочку, – розповідала мама. – Там із Лідою й познайомилися. Вона мене запросила до себе, пригостила і ще й з собою дала ось.
Не повірила Рая цій історії, але контейнери треба було віддавати. Тож за кілька хвилин вона вже стояла на сходовому майданчику біля дверей з номером «49».
– Лідіє, доброго дня. Мама передає вам подяку. Ваші контейнери, – сказала жінці, яка представилася Лідою і відчинила мені двері, і простягла пакет.
– А ти мені не хочеш сказати “дякую”? – запитала Ліда зверхньо.
– За що?
– Хоча б за те, що я маму твою регулярно годую.
– Навіщо? В нас завжди повний холодильник?
– Так звичайно! – І жінка різко зачинила двері усім своїм виглядом показуючи, що спілкування з Раїсою їй не надто приємне.
Рая постояла, не розуміючи, що власне щойно відбулось. А потім повільно побрела до себе.
– Мамо, а що це я тут почула? – запитала жінка у старенької, – Виявляється, я тобі продукти не залишаю. Навіщо ти сусідці якісь казки про мене розказуєш?
– Я нічого не говорила про тебе, – почала виправдовуватися мама Раї. – Та й до чого тут ти узагалі? Заспокойся, доню.
Раїса ж довго не могла відійти від цього. А через кілька днів до неї сусідка по сходовому майданчику підійшла і прямо запитала, чому вона так до матері ставиться, що та до неї ходить їсти.
Раїса аж розплакалась. Розповіла про випадок із Лідією і повела ошелешену сусідку до себе в квартиру де показала холодильник з продуктами. У морозилці було все чого душа забажає, тільки дістань і розігрій.
Сусідка сіла на стілець і почала розповідати, що у дворі давно маму Раїси шкодують. Щойно Рая з дому а та ледь не по смітниках ходить і розповідає таке, що люди головами хитають лиш.
Посиділи, поговорили. Раїса попросила сусідку за мамою наглядати. Вірити у те не хотілось, але схоже, що то вже вік давався взнаки.
Лідія пізніше підійшла і вибачилась. Виявилось, вона місяць годувала Раїсину маму, а поговоривши з іншими сусідами зрозуміла, що не вона одна бабці так допомагає.
Дай Боже нам усім дожити до ста років, при своєму розумі, здоровим у мирі і злагоді.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
