Далі йдуть взаємні вияснення стосунків і я плетуся на роботу без настрою.
А там теж мають до чого придертися, то не ввічлива з клієнтами, то не усміхаюся, то не виконую додаткові вимоги.
А сьогодні взагалі в’язали і звільнили!
– За що?, – я мало не ногою відкрила двері директора, – За що ви мене звільняєте?
– Ви нам просто не підходите і я думаю, що ця робота, то не ваше. Я вам роблю послугу, Маріє, ви маєте тепер шанс зайнятися улюбленою справою, тому не дивіться на мене так!
– То я ще вам маю подякувати?, – я від такого формулювання мало не луснула, – Я вам маю подякувати, що перед святами залишуся без роботи і без зарплати? О, то я вам щиро дякую і того ж вам бажаю, бо керівник ви просто ніякий!
Зібрала речі, свій кактус біля комп’ютера і пішла додому. Ні з ким прощатися на роботі не хотілося, вони не ті люди, з якими потім хочеш зустрітися на каві.
Брела і думала про куртку, про те, що не куплю й подарунок для Костика, а він знову почне казати, що тільки він утримує родину, а я просто грошима розкидаюся.
– Коли ти вже навчишся якоїсь фінансової грамотності?, – не раз вичитував він мені, коли замість однієї кофтинки, я купувала дві, які мені сподобалися, – Ти ж уже доросла жінка! Тобі сорок п’ять скоро, а ти як підліток себе ведеш!
– Життя коротке, то чого я маю себе обмежувати, – казала я йому, – Тим більше, що мені вже сорок п’ять! Коли я ще зможу ці кофтинки носити?
Додому прийшла і зраділа, що тихо, що Кості ще нема, і можна спокійно полежати, і подивитися в стелю, хоча б годинку… або дві!
Вже й стемніло, а Кості не було. Я тоді встала і побрела на кухню, бо їсти захотілося страшенно. Там і побачила записку, яку той прикріпив до холодильника.
«Я полюбив іншу. Обманювати тебе не можу більше»
Що за день такий???
Нема роботи, нема чоловіка, нема дітей, нема щастя, нема грошей, нема доброї клепки, вже нема…
Що мені тепер робити?
Я пройшла всі стадії прийняття і вирішила, що мене розрадить тільки мамин торт «Наполеон». Я купила всі інгредієнти для нього і поїхала до мами за психологічною підтримкою.
Мама завжди могла мене втішити. Могла знайти слова, які мені одразу ситуацію обмальовували з іншого боку, виявлялося, що вихід таки є.
– Мамо, – голосила я, – Костя мене кинув після стількох років!
– Ну нарешті ти від нього відкараскалася, – казала мама, – Як згадаю, який він перебірливий в їжі, а який скупий, то я не знаю, хто б з ним ще жив! Доню, ти собі зекономила купу часу, грошей і нервів!
– Але він більше заробляв за мене, – казала я.
– Більше, але чи ти ці гроші бачила?
– А що з роботою?
– Тут я маю погодитися з твоїм начальником, – сказала мама на моє витягнуте лице, – Навіщо триматися за місце, де тебе не цінують, мало платять і багато вимагають? В світі купа професій і купа місць, де себе можна приткнути.
– Але він каже, що з таким характером, мене нікуди не візьмуть!
– Візьмуть, просто треба шукати там, де такий характер потрібний…
Мама спекла торт і мене трохи попустило.
Раз мене доля від усього звільнила, то треба далі пурхати до іншого життя.
Влаштувалася на прохідну в гуртожиток. Тепер маю шоколадки, авторитет і перспективу стати комендантом гуртожитку. З’явилося кілька кавалерів з командировочних, але я поки не наважуюся на щось серйозне, тільки фліртую і керую. Все, як я люблю.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
