З Ольгою ми познайомилися на вечірці у наших спільних знайомих.
Я, як переконаний холостяк, який давно розчарувався в жінках, прийшов після трудового тижня відпочити і послухати музику до друга. Компанія зібралася весела, розповідали історії на різні теми, анекдоти, хтось, навіть, читав вірші. Я подумав: «Вірші в наш час – це круто».
Вечір проходив спокійно, за вікном йшов дощ, і тут дзвінок у двері. Мій друг зайшов у кімнату з дівчиною, представив її, сказав, що це нова подруга його дружини, вони працюють разом. Її звали Ольга.
Наші погляди зустрілись і у мене все попливло перед очима. Ці очі, волосся, стрункий стан, погляд сильної вольової дівчини. Я зрозумів, що закохався, що жити вже без цієї незнайомки просто не зможу.
Ми почали зустрічатися. Так проходив день за днем, місяць за місяцем, Оля переїхала до мене, закінчила інститут, у неї стало більше вільного часу. У нас все було чудово в усіх відношеннях, може, мені так тільки здавалося. Вона працювала на той момент в одній молодій компанії комерційним і креативним директором.
Ми одружились через три роки. Прожили ще рік на орендованій квартирі і зрозуміли, що витрачаємо гроші в нікуди. Дружина взяла чималу позику у себе на фірмі, а я поїхав на пів року на заробітки. Узяли двокімнатну квартиру в кредит.
Десь через місяць після мого від’їзду дружина телефонує. Плаче і сміється одразу. Розгубилась і не знає що робити. Виявилось, що вона при надії. Дитя для нас довгоочікуване, але ж борги у нас казкові просто. Тоді я запевнив її, що з дитям я сидітиму, а вона зможе працювати і ми впораємось.
У нас донечка з’явилась. Я сидів вдома з малою, а дружина багато працювала. Часто їздила у відрядження на кілька тижнів у інші країни, адже їхня фірма швидко розвивалась і виходила на нові ринки.
А потім… Одного разу вона приїхала і сказала, що виморилась бути годувальницею у родині. Що вона жінка і виходила заміж, а не одружувалась. Забрала малу і пішла.
Найцікавіше, що при розлученні виявилось, що я і справді не можу утримувати дитину, адже ввесь цей час не працював. що квартира теж дружини, адже це вона виплачує кредит і основну суму першого внеску внесла вона.
От так, допомагаючи коханій, підтримуючи її і звільнивши від усього, що заважало їй працювати, я залишився біля розколотого корита. Хоча, яке там корито. У мене крім бритви і речей, які на мені зараз нічого і не має.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
