fbpx
Історії з життя
Десь через півроку нашого спільного проживання я повернулася додому ввечері після того, як відпасла стадо корів за сусідку. Принесла чесно зароблені 100 гривень. Думала, що це хоч трохи підніме мамі настрій, бо останнім часом вона була якась ніби пригнічена

Коли я з’явилася, батько залишив сім’ю. Мама виховувала мене сама. Зараз я розумію, що вихованням це було важко назвати. Скільки її пам’ятаю, вона завжди була  трохи “веселенька”. Або зникала на кілька днів, або наводила повний будинок своїх «друзів».

До 10 років я навіть думала, що це звичайна справа, що інші діти живуть в таких же умовах.

Ще коли була у старших класах у школі, почала підробляти. Їсти ж хочеться, а в селі знайдеться всяка робота. На щастя, односельці за допомогу у господарстві якісь гроші чи продукти давали.

Після школи намагалася знайти пристойну роботу, але куди там дитині з неблагополучної родини, без зв’язків та матеріальних можливостей… Тож перебивалася як могла. Як і моя мама.

Не знаю, де вона постійно брала гроші на своє “хобі”. Ті крихти заробітку, що я приносила додому, ми витрачали на їжу. Напевно, їй подобалося так жити, бо нічого міняти вона не хотіла, як би я її не просила.

І десь три роки тому до мами все частіше став приходити один чоловік. Виглядав він бідно, але на звичайних маминих друзів схожий не був. До мене він ставився загалом доброзичливо, а більшу частину часу мене й не помічав. Я вже сподівалася, що, може, він вплине на маму, вони житимуть разом і нарешті можна буде видихнути.

Мої надії таки справдилися. За кілька місяців майже щоденних відвідин він почав жити з нами. Вітер змін повіяв звідки не чекали.

Десь через півроку нашого спільного проживання я повернулася додому ввечері після того, як відпасла стадо корів за сусідку. Принесла чесно зароблені 100 гривень. Думала, що це хоч трохи підніме мамі настрій, бо останнім часом вона була якась ніби пригнічена.

Але не встигла я зайти в будинок, як мама заявила, що мені тут більше не раді і щоб я не вважала більше цей дім своїм. Я спершу нічого не зрозуміла. Але казати щось поперек їй на той момент сенсу я не бачила. Пішла до сусідів проситися ночувати, ще сподівалася, що через день-два все минеться.

Так у свої вісімнадцять я залишилась у світі геть одна. Моїй мамі тоді я не була потрібна зовсім. Але на світі є добрі люди. Мама моєї однокласниці забрала мене з собою на роботу до столиці. Перший час і годувала мене і одягала і допомагала чим могла.

Зараз у мене все добре – заміжня. Маю двох діток і у мене є власний дім. не знаю як, але нещодавно до мене прийшла мама. Вона сказала, що наш дім згорів і відтепер вона житиме зі мною. Можете мене засуджувати, але на поріг я її не впустила. Кілька днів вона просиділа біля нашого паркану, але я була незворушна. Так слава селом пішла не найкраща, але я у всім і кожному кажу, що перш ніж мене обговорювати, потрібно пережити те, що пережила я.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page