Василь вирішив порадувати свою дружину. Не те щоби він був романтиком, але ж вона так голосно зітхала перед оцим 14 лютого, так часто казала, що у їхніх стосунках бракує романтики.
Витративши майже 1000 гривень на бур’ян, який склали у букета і запхали у корзинку, він вирішив зробити їй сюрприз. Саме на ніч проти 14 лютого йому випадало йти на зміну – охоронцем працював.
Десь о першій ночі, зробивши обхід і впевнившись що все добре, він узявши квіти, пішов нічним селом вітати дружину. Ну хто би міг сказати, що вже на завта до обіду аж дві подружні пари розлучаться через отой його задум?
Саме перед поворотом у вулицю до рідного дому Василь помітив в снігу якогось чоловіка. Той скрутившись у калачика спав підібгавши дві руки під голову.
— Мороз такий, а він спить. – подумав Василь. – Хто ж то?
Підійшовши ближче побачив що то Ілля – чоловік що жив за метрів п’ятсот від того місця, де оце зараз спав. Василь вирішив зателефонувати Риті – дружині Іллі, аби та чоловіка забрала. Однак, телефона свого так і не знайшов – забув і підсобці.
— Та й що вона сама із ним зробить? – подумав Василь. – Ніби й не далеко – сам доведу.
Ілля був настільки “теплим” що й не прокинувся і не зрозумів, що від нього хоче Василь. Добру годину чоловік волочив свою ношу, кілька разі разом із Іллєю у сніг лягав і все ніяк не міг підняти, бо той не хотів рухатись, просив його лишити спати і не чіпати.
Довів таки до подвір’я, посадив у сніг біля хвіртки, а сам пішов будити Риту, аби вже вдвох у дім завести, бо в самого ну ніяких сил не залишилось.
Ходив коло вікон стукав, але Рита не реагувала і не відчиняла. Жінка все чула, але думала що то її чоловік. Ще й злостилась, чого то він так робить, адже між ними домовлено, що двері у дім не зачинялись і Ілля у будь якій порі заходив і спав собі до ранку на теплій підлозі у веранді.
Ледь Василь Риту розбудив. Жінка вискочила у веранду, як було – у нічній сорочці. Василь весь у снігу і з квітами на порозі стоячи, пояснював, що сталось аж тут позаду почулось:
— А що, не чекали мене?
Ілля посидівши на морозі, та ще добре скупавшись у снігу дорогою, трішки прийшов до тями. Роззирнувся. зрозумів, що трішки не дійшов до рідного дому підвівся, а тут картина – не чекали.
Бачить чоловік свою дружину у нічній сорочці, а поряд Василя із квітами. Ілля не став розбиратись, одразу пішов захищати честь і гідність зрадженого чоловіка. Василь ледь із тієї хати вискочив, дорогою загубивши і букета і черевика.
Дружину Василь таки привітав, але вона тому вітанню не була рада. Розхристаний, мокрий з якогось дива, і в одному черевику чоловік, не викливав, ні радості, ні щастя.
Цікаво, що Ліна повірила своєму Васі, ще й посміялась разом із ним коли той розповів свою пригоду нічну. Однак, уже наступного ранку коли пішла до магазину по хліб повернулась геть із іншим настроєм.
— Ти мене геть за не розумну маєш? – казала збираючи речі. – Все село вже знає про твої походеньки. То мені і квітки не приніс за 20 років, а тій Риті букет у корзині припер? Не буду вам заважати. Ти чув – твою любку Ілля з дому виставив ще вночі. Наймала Романюка, аби до матері завіз.
Як Василь не виправдовувався, а Ліна не повірила. Вирішив поїхати до Рити, аби та підтвердила його слова, але жінка і слухати його не стала:
— Я десять років там жила. Наробилась біля тієї хати, така сім’я у нас була гарна. А ти мене зі своїми квітами геть без нічого лишив. Мушу у сорок років все з самого початку починати, та ще й з двома дітьми, яких тепер мій чоловік за своїх не визнає. То скажи, з якого такого дива я буду тобі допомагати?
— А моя у чім вина? – здивувався Василь, – Мені його в снігу лишити треба було?
Рита не дослухала, лиш грюкнула дверима голосно.
От так Василь уперше за 20 років жінку свою порадував.
Анна К.
Головна картинка ілюстративна.
