Точно по голівці не погладять, бо ж причини для припинення такого нема. Що не можеш чоловікові їсти зварити та подати? Не можеш після роботи не чіпати? Дітей не можеш так виховати аби чоловікові не набридали? Сама не справляєшся зі своїми обов’язками, а на святого чоловіка бочку котиш. Давай, працюй!
І останній рік я те й роблю, що працюю, бо мій чоловік практично без заробітку – завод його закрили, а коли відновлять – не повідомили, чекають, коли настане мир.
І от приходиш стомлена з роботи з торбами, на кухні наче вихор пройшовся, діти вже один на одного язикують, а ти не знаєш куди й кидатися і тут острівок спокою на дивані лежить і не рухається і на тебе давно не реагує.
Набридло мені таке і вирішила я, що чоловік має піти сам, щоб я потім дивилася в очі любим родичам і важко зітхала, мовляв, яка моя доля безталанна і що оттепер сама буду без такого чоловіка робити?
І ось сіла я серед цього хаосу і задумалася, а тоді вирішила, що починати треба вже.
– Миколо, піди з дітьми зроби уроки.
Я чекала чого завгодно, але не того, що чоловік відірвався від екрану і пішов до дітей. Поки я перемивала посуд та готувала вечерю, то наслухалась, а я без крапель з ними уроки не роблю, а потім ще й горло болить від того писку.
Покликала всіх вечеряти, а тоді й кажу:
– Я стомилася, перемий посуд, я відпочину трохи.
І знову чудо – помив, я на кухню прийшла і всі тарілки чисті, спеціально пальцями перевірила. Хм…
Зранку готувала дітям сніданок і начитувала список справ для чоловіка:
– Піди на базар за молоком і сметаною, в магазині купиш ось з цього списку і начисть картоплі, щоб я вже не чистила як я вернуся, а приготувала. Уроки теж зроби з дітьми.
Прийшла з роботи і чудо – навіть в квартирі Микола пропилососив! Картопля начищена, діти уроки зробили і на вулиці гуляють.
Я їсти готую, серіал дивлюся, посуд так само Микола перемив і дав мені час аби я собі полежала. Кому таке життя не сподобається?
А далі він вже без підказок все робив і ще й їсти готував, що я вже не бігала зранку, щоб швидко одягтися та ще й їсти приготувати. І так смачно чоловік готує, що я й не сподівалася! І як до такого чоловіка інтересу не мати, коли я відпочила, коли я маю час та натхнення? Почали у нас і стосунки кращі бути, а як інакше?
А через кілька місяців чоловік вже сам почав шукати роботу.
– Знаєш, Марійко, я більше стомився біля роботи вдома, ніж на самій роботі. Треба мені вже щось шукати і не по професії.
І знайшов, але при тому я не спускала все назад, бо він і в магазин піде і приготує поїсти, з дітьми уроки робить, коли я не можу, бо я теж не буду вже аж так перегинати, коли маю час. Якась у нас вдома наче гармонія з’явилася, якась підтримка один для одного.
В мене тільки одне питання – де це все було раніше? П’ятнадцять років чоловік не проявляв ніякого розуміння того, що мені важко і треба якось допомогти, бо воно саме якось не працює, а тут на тобі – ні з того, ні з сього – ідеальний чоловік. звичайно, що вже у мене нема ніякої мови про те аби його покинути, бо де я ще такого знайду? Але ситуація для мене геть не зрозуміла, а як би ви це пояснили?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
