Давно відомо, що зраджена, обманута жінка здатна на все. Жага помсти штовхає її на немислимі вчинки, на лукаві й підступні дії.
Ось і Лариса у гніві своєму ніяк не може заспокоїтись. Десять років життя! І що? Ось так, ось покинути її і піти до іншої! Її чоловік, Іван, її гордість, яким вона так пишалася, заради якого жила, просто прийшов додому, просто склав свої речі, просто сказав, що кохає іншу і просто пішов! Куди – невідомо, до кого – теж невідомо. А вона? Їй, що робити? Отож і ллються сльози у Лариси і з відчаю, і з жалості до самої себе. За що? Згодом, стан жалості поступово минув і з’явилося інше почуття – знайду, щось зроблю, відплачу!
За матеріалами – “Є”.
І Лариса кинулася телефонувати своїй вірній подрузі Каті. Удвох вони щось та придумають, бо Катерина мудра, розумна і вигадлива.
Спочатку Лариса виплакала на Катиному плечі усі свої болі і жалі, потім грозилася, що помститься за все. Подруга лише гладила її і все приказувала: «Заспокойся, ми їм ще покажемо. Не дозволю я тобі так переживати. Ти і так усі ці роки була тінню Івана. І я вигадаю таку пoмсту, після якої він ще не раз пожалкує, що пішов від тебе. Ти ось лишень заспокойся, бо ж усе треба зважити і розрахувати, сама розумієш, на «холодний» розум». І уже на ранок у Катерини був план. «Почнемо просто зараз. Поглянь на себе в дзеркало, Ларисо. Тобі лише тридцять, а ти на кого схожа? Тьмяне волосся, сіре обличчя, коли ти останній раз робила макіяж? Усе для Івана? Тортики, борщики, котлетки? Сорочку оцю, костюмчик оцей, та щоб напрасовано, та щоб виглядав як цяця? А сама? Самій, тобі не треба виглядати? Ага, тобі ніколи? А ось тепер буде «коли»! І витри уже, нарешті, сльози і закінчуй рюмсати. Теж мені, Іван – індик набундючений! А ти, Лариско – красуня, ти просто про це забула! Ну, нічого, пригадаємо! То, що втілюємо мій план? Та що я питаю у тебе згоди? Втілюємо!»
Найперше, Лариса з Катею вистежили Івана, щоб побачити «кралю», на яку він проміняв Ларису. Ні, ні, вони не збиралися влаштовувати розбірки. Лариса мала оцінити її зовнішність і стати гарнішою за суперницю. А час, що було дуже важливо, був на їхньому боці. Бо ж Лариса з Іваном працювали разом, в одному офісі, а саме зараз вона була у відпустці. Отож, мала з’явитися там після відпустки зовсім іншою – вражаючою і неповторною красунею. Суперниця була блондинкою з короткою стрижкою.
І Катерина перетворила безбарвне Ларисине волосся у розкішну каштанову зачіску і заборонила їй зав’язувати будь-які «хвостики». Косметика? Так! Лариса уже й забула, як нею користуватися. Тепер, з Катею, пригадала. Щоправда, спочатку вона опиралась активним діям Каті, та коли помітила на вулиці увагу і погляди чоловіків – їй почав подобатись їхній план відплати. А похід по магазинах, нові сукні, прикраси!
Ох, а як же їй усе це пасує! Ну і подружка у неї! Разом вони повикидали увесь старий одяг і розвісили у шафі усе нове, гарне, яскраве! І Катя сказала: «Затям, Ларисо, ти більше не Попелюшка! Згадай казку, принц не закохувався в сіру, завантажену домашніми справами дівчину, він закохався в «принцесу» І якби Попелюшка загубила капець, хіба їздив би він королівством, розшукуючи на чию ногу кухонної робітниці його одягнути? Отож бо! А ось кришталевий черевичок привернув його увагу. Ти все зрозуміла, Ларисо?» А й справді! Вона більше не плакала і не тужила за Іваном. Як вона почувалася? Задоволеною собою, гарною, впевненою – королевою. Та попереду, як казала їй Катя, був головний день, «день відплати, – її вихід на роботу, бо з того дня, як Іван пішов, вони не бачилися.
… І ось настав цей день. День, її, Ларисиного, тріумфу. Вона не йшла, вона несла свою вроду поважно і достойно, усміхаючись своїм колегам. Привітно привіталась і сіла за свій робочий стіл. «Ларисо, це ти? Ну і ну! Та тебе і не впізнати! А ми тут зібралися тебе втішати і втирати твої сльози. А ти – ось яка! Ото Іван бовдур!» А через короткий час до їхнього кабінету заглянув Іван…
Так, Катерина була права, це була перемога і справжнісінький тріумф відплати! Боже, що Лариса побачила в його очах, описати неможливо. Захват, здивування…
– Ти? Це – ти?
– Так, я. А що?
Наприкінці робочого дня Іван очікував її біля виходу. «Нам треба поговорити». Лариса мовчки пройшла повз. Їй просто не хотілося нині з ним розмовляти.
А ввечері вони з Катею удвох святкували перемогу. І мудра подруга сказала: «Бачиш, яка гарна відплата у нас вийшла. А яка корисна! Ну, що доброго, якщо жінка, несучи в собі лють відплати, влаштовує переслідування суперниці, щось там виливає їй в обличчя. Як це все виглядає? Такими діями вона лише підтверджує правоту чоловіка, що з такою дійсно не варто жити. А ми з тобою зробили усе гарно. А суть нашої співпраці – ти довела і собі, і Івану, що ти неповторна, чарівна і цим затьмарила суперницю. Перевершити суперницю у всьому – ось в чому «родзинка» відплати. Вона – красуня, а ти стань ще красивішою, вона – розумна, а ти стань ще розумнішою, вона модно одягнена, а ти одягнися ще модніше, список цей може бути безкінечний. Важливо, не дозволити ні суперниці, ні колишньому чоловікові себе принизити, а бути вищою за це. Ми – перемогли, Ларисо!»
Автор – Анфія ПЕТРОВСЬКА.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – Ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
