Десятирічний син сумно розглядав дідусів подарунок: подряпаний екран, зламаний роз’єм для навушників, сліди від наклейок на корпусі

Петро Юрійович, ніби не помічаючи реакцію онука на подарунок, світився від гордості:

— Дідусь обіцяв онукові на день народження телефон? Дідусь купив телефон!

— Я не такий хотів! — Якби син був років на п’ять молодший, ще би й ногою тупнув.

Петро Юрійович озвучив народну мудрість про зуби коня і помахав вказівним пальчиком.

– Мені його не треба! – Іменинник поклав телефон на стіл перед дідусем і пішов до себе в кімнату.

Петро Юрійович відразу ж видав тираду, про неадекватність нинішніх дітей, закінчивши свій виступ наступними словами:

– Я в його віці цукерці тішився! Гарний телефон, п’ятсот гривень за нього віддав! Тисячу просили, виторгував за п’ять соток!

Я вирішила, що мовчати не буду:

— Ви вважаєте нормальним, коли людині на день народження дарують не нову річ?

– А що такого? Хороший телефон, камера є! — здивовано перепитав Петро Юрійович.

Чоловік покликав батька на розмову, яка закінчилася сваркою.

Петро Юрійович покинув наш непривітний дім, заселений невдячними людьми, і пішов, не забувши забрати з собою подарунок.

Свекор зрідка з’являється у нашому житті, вшановуючи нас своєю присутністю раз на кілька років. І щоразу приблизно так, як на дні народження у сина: одарує непотрібною річчю, поділиться нажитою за шістдесят років мудрістю, посвариться з сином і піде.

Щоразу, коли батько чоловіка виказував бажання поспілкуватися з нашою сім’єю, я нагадувала чоловікові про те, чим це закінчилося минулого разу. Чоловік кивав, погоджувався, але батька все одно приймав.

Я довго не могла зрозуміти причину, а вона виявилася банальною: спадщина. Треба підтримувати спілкування, щоб квартира не «втекла» в чужі руки: родичів, крім нас, Петро Юрійович не має. Чоловік припускає, що якщо припинить спілкування з батьком, то квартира йому точно не перейде.

У глибині душі стало неприємно: приймати людину в себе лише заради ймовірної спадщини?

Але розум вмить заглушив цю думку: квартири на дорозі не валяються! Тим більше, що Петро Юрійович не щодня з’являється.

Вирішила не лізти. Чоловікові видніше. Він не про себе думає, про сім’ю дбає

You cannot copy content of this page