— Я тебе ніколи не відпущу! — сміялась дівчинка, хапаючи за руку друга її старшого брата. — Ось виросту і обов’язково вийду за тебе заміж! Тільки дочекайся!
— Я почекаю, — розсміявся у відповідь хлопець, розпатлавши волосся Марини. — А поки що старанно навчайся і слухайся батьків, щоб стати гідною нареченою для мене.
— У Дмитра нова дівчина? — стрепенулася Марина, підслухавши розмову брата по телефону. Їй вже шістнадцять, але дитячі почуття так нікуди й не ділися. Навпаки, стали тільки сильнішими. Шкода, що хлопець не сприймав її як об’єкт зітхань.
— Ти знову за своє? — закотив очі Микита. — Та коли ж ти вже переростеш ту свою закоханість, га?
— Нізащо! — захитала головою дівчина. — Він мене полюбить, ось побачиш!
— Він запропонував мені зустрічатися! — Марина з блискучими від щастя очима підбігла до брата. — Приніс подарунок на день народження і сказав, що раз я тепер повнолітня, то він може зізнатися в своїх почуттях. Дмитро мене любить!
Микита задоволено посміхався, дивлячись на щасливу сестру. Звичайно, він знав про почуття свого друга, адже останні півроку від Дмитра тільки й було чути:
«Вона така красива! Швидше б їй вісімнадцять виповнилося. Ти ж не будеш проти, якщо ми будемо разом?»
Зрозуміло, що Микита не був проти. Знаючи, яким надійним і серйозним був його друг, він міг бути абсолютно спокійним за майбутнє своєї сестри.
— Як це могло статися? — Марина, мов зламана лялька, сиділа в коридорі приймального покою. Дівчина не могла повірити, що життя щастя може так легко обірватися. Ще вчора вони з Дмитром вирішували, як прикрашатимуть залу на весілля, а сьогодні. Діми не стало.
Якийсь водій не впорався.
— Марино? —обійняли дівчину лагідні руки брата. — Маринко, поговори зі мною.
— Про що? — дівчина механічно повернула голову і кинула на хлопця дивний погляд.
— Про що завгодно. Та заплач ти, врешті-решт! Не тримай все в собі!
— Не можу, — знизала плечима Марина. — Сліз немає. І нічого мені не хочеться.
Після цих слів дівчина остаточно замкнулася в собі. Вона не реагувала ні на слова брата, ні слова батьків, поки не відчула, що хтось її штрикнув у руку і не забулася в тривожному сні.
Прокинулася вона вже вдома. Поруч з ліжком сидів стривожений брат і тихенько розмовляв з їхньою матір’ю. Жінка терміново перервала відрядження і примчала додому.
— Я боюся за неї, — як крізь вату лунав голос Микити. — Маринка з самого дитинства була ним захоплена, ні на кого іншого й не дивилась. Що тепер буде?
— Час допоможе, — відповідала мама, однак вона сама своїм словам не вірила. Дочка Дмитром просто жила, — А ми за нею наглядатимемо.
Дев’ять днів. Сорок днів. Весь цей час Марина просиділа на підвіконні, дивлячись на подвір’я. Тут вони познайомилися, тут зустрічалися щодня дорогою до школи. А он на тій лавці вони сиділи, коли Дмитро наважився зробити їй пропозицію.
— Маринко, ходи, поїмо? — мама обережно торкнулася плеча доньки.
— Не хочу, — апатично відповіла та, навіть не повернувши голову.
— Ти обов’язково повинна поїсти, — наполягала жінка. — Ти і вчора нічого не їла.
— Я нікому нічого не винна.
Мама важко зітхнула і відійшла, визнаючи свою поразку. Зараз вона вже була згодна з сином, що їм потрібна допомога фахівця. Самі вони не впораються.
Коли на небо зійшов місяць, Марина пішла спати, щоб прокинутися серед ночі на мокрій подушці. Їй приснився Діма. Він був дуже незадоволений поведінкою дівчини. Довго вичитував її за те, що вона довела себе до такого стану. І просив, ні, навіть благав, щоб вона жила далі. Адже попереду її чекає безліч подій, щасливих і не дуже. А Дмитро завжди буде стежити за нею з небес. І допоможе, якщо в цьому буде необхідність.
Марина уві сні гірко схлипувала, і цим дуже налякала свою сім’ю. Вона не відповідала на стривожені запитання близьких, а просто намагалася зрозуміти, що ж їй робити. Адже вона пообіцяла коханому жити далі, без нього.
На сімейній нараді було прийняте рішення виїхати в інше місто. Марині було занадто важко ходити по вулицях і згадувати ті хвилини, коли вони були разом і були щасливі.
Дівчина щосили намагається навчитися жити без коханого. Це важко, але вона впорається. Вона повинна впоратися, адже за її життям пильно стежать.
Фото ілюстративне.
