Дев’ятий місяць я ледь по хаті ходжу, але таки викликала таксі і поїхала за давно знайомою адресою. Зупинялась на кожній сходині, але таки піднялась на п’ятий поверх. Навіть у двері не дзвонила – було відчинено. Увійшла і отетеріла. Не тільки чоловік мій там був, а й його брат і свекруха. Поглянули на мене здивовано і першим запитанням було: “А чого ти сюди прийшла”.

Моєму чоловікові тридцять років, логічно, що у нього до мене була сім’я. Чоловік мені одразу казав, що жодних питань виникати не повинно. З колишньою дружиною вони розійшлися по-мирному, з дитиною він бачиться, коли колишній дружині немає часу сидіти з дитиною, їй допомагає бабуся. Мені він заявив, що не варто переживати.

Спочатку все саме так і було. Жодних непорозумінь, я про це навіть і не думала і не згадувала. Мій чоловік виплачував аліменти дочці, іноді до неї приїжджав гуляти, Мене не бентежив той факт, що один день з вихідного чоловік був зі своєю дочкою. У цей час я займалася своїми захопленнями та хобі.

Ми прожили у шлюбі три роки і ні разу, жодних питань пов’язаних з тією сім’єю у нас не виникало. А потім я дізналася, що при надії. Чоловік мій, був до безумства щасливий, будував плани на майбутнє, казав, що для нього діти, то найбільше щастя в житті. Я вірила його словам, адже бачила, як трепетно він ставився до доньки своєї.

Весь час ми жили в моїй квартирі, і в ній давно вже час було б зробити ремонт. А до цього ми ніяк не могли зібратися силами, щоби почати робити ремонт. Адже якщо таку справу розпочинати, то треба до кінця довести. А це з’явиться незабаром дитина, тож треба було починати робити, то ще й мої батьки погодилися нам фінансово допомогти. І чоловік став до роботи.

Та тільки часу для ремонту в нього було мало. Він до вечора був на роботі, втомлювався, тож працював у свій єдиний вихідний. Я йому звичайно допомагала чим могла. Ремонт йшов уповільненими темпами, вдома було все перевертом. Та ще й чоловіка на роботі почали затримувати. Повертався вимореним на стільки, що інколи прямо за столом засинав, так і не поївши нормально.

Можливо, я б і не дізналась нічого, якби одного разу до чоловіка мого з самого ранку хтось не зателефонував. Того дня він відпросився з роботи, бо занедужав, ледь по квартирі пересувався, а тут він швиденько зібрався і втік. Мені ж нічого не пояснив. От тільки пішов він так швидко, що забув свій телефон на столі.

Я довго колами ходила по квартирі, не дозволяла собі навіть підійти до нього, але ж не витримала. Ну куди людина може так швидко поїхати? Може трапилось що?

Поглянула – телефонував його брат, я ніби як і заспокоїлась, але все одно зайшла в один із месенджерів. Ну ніби відчула що. Там у нього була жвава переписка, прямо чат окремий у якому був він, його брат, колишня жінка і свекруха. З усього прочитаного мені стало зрозуміло, що вони спільними зусиллями роблять капітальний ремонт в квартирі колишньої дружини.

Вона живе, тут поруч у столиці. Від нас однією маршруткою доїхати можна. Так от, ще на весні поряд із їхнім домом “прилетіло”, тоді вона забила вікна і двері і поїхала в село до рідні. А це повернулась і вони всі разом вирішили їй допомогти ремонт зробити, адже майже рік квартира була не жилою, за цей час сусіди зверху залили і не зізнались, тож жити там без генерального ремонту можливості немає.

Я тоді хоч і була на дев’ятому місяці, а все ж поїхала туди, аби на власні очі побачити, чи то правда. Тобто, у нас у домі все перевертом, ні підлоги ні шпалер ні стелі, і все він робить в один вихідний день, а там цілий тиждень вечорами, та ще й не один, а з братом і свекрухою. Значить, та родина йому важливіша? Так виходить?

Коли я все ж доповзла до п’ятого поверху і увійшла в квартиру, здивуванню моєму не було меж. Там уже все зроблено було, свекруха підмітала підлогу від сміття будівельного, а чоловік із братом своїм вішали нові карнизи. Колишня ж дружина смажила котлети на кухні, поряд сиділа її донька.

Моя поява усіх дуже здивувала і навіть обурила. Чоловік за руку мене вивів і попросив не влаштовувати сцен. А я таки влаштувала сцену і гарну, бо мене за носа пів року водили.

— Тут буде жити моя дитина. Не для дружини колишньої роблю, для доньки своєї. Чи я мав спокійно дивитись на те, що дитина моя не має де спати і на що ногами стати? Та там усе зацвіло, відсиріло, ні меблів ні освітлення. Невже так важко мене зрозуміти? Брат її хрещений, а мамі вона онука.

Тобто у тій квартирі його донька, племінниця братові, онука свекрусі а у нашій хто тоді? Того ж дня я зібрала його речі і виставила за двері. Мама моя приїхала. Я думала, аби втішити мене, проте вона стала на захист чоловіка і його родини. Мовляв, не праві що приховали, але молодці що такі дружні і допомогли людині в скруті.

Всі усіх розуміють, от тільки я скрізь не права. Мама каже, що я повинна чоловіка пробачити і просить не сиротити дитини. А у мене питання одне, що то за сім’я у нас, якщо правди одне одному не говоримо і інтереси однієї дитини в пріоритеті.

Хіба не мене так важко зрозуміти, скажіть? Ви б змогли після такого обману довжиною у пів року людині довіряти?

14,02,2023

Головна картинка ілюстративна.