Школу називати не буду, просто хочу розповісти свою маленьку історію
Я – класний керівник 9 класу. Школу називати не буду, просто хочу розповісти свою маленьку історію. Місяць тому я помітив, що на великій перерві (20 хвилин) половина мого класу залишає школу і кудись біжать.
Повертаються майже впритул до дзвінка.
«Палити ходять!» – здогадався я. Серед тих, хто йшов, були, в основному, хлопці, тому я не сумнівався у своїй правоті.
Однак, не можу не зауважити, що по поверненню від них зовсім не пахло куpивом! Мені стало цікаво, куди діваються «мої» діти, і я вирішив за ними непомітно простежити.
Яким же було моє здивування, коли я побачив що вони підходять до незнайомого мені літнього чоловіка, стають навколо нього, дбайливо саджають на лавочку біля школи і годують тим, що принесли з собою. Хтось наливає йому гарячий чай з термоса, хтось – дістає лоток з картопляним пюре і котлетами.
Виявилося, що це бездомний, над яким мої хлопців взяли шефство! Вони рятують його від голоду, витрачаючи всі свої кишенькові гроші на нього.
Читайте також: Зайшла в магазин. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненько, але чистенько
Я чоловік, але не міг стримати сліз, дивлячись на них.
Не зволікаючи ні хвилини, я пішов до директора нашої школи і умовив її взяти цього чоловіка до нас охоронцем.
Так, завдяки небайдужості моїх учнів, безхатько отримав не тільки роботу, а й дах над головою.
Я пишаюся «своїми» дітьми! Я пишаюся своїми учнями. Я пишаюся, що маю честь навчати цих дітей!
Євгеній Олегович, 39 років.
Головне фото ілюстративне.
03/03/2019
