У просторому кабінеті автосалону панувала ділова атмосфера. Віра уважно вивчала звіти з продажу за останній квартал. Цифри тішили. Приріст становив майже сорок відсотків порівняно з минулим роком.
Віра дозволила собі кілька секунд насолодитися успіхом. Три роки тому багато хто сумнівався, що вона впорається. Тоді батько тільки передав дочці кермо влади. Деякі менеджери навіть звільнилися. Вони не хотіли працювати під керівництвом двадцятисемирічної дівчини.
У кабінет заглянула помічниця.
— Віро Андріївно, до вас клієнт із приводу тієї нової моделі.
— Вже йду, — Віра поправила ідеально згладжений костюм і вийшла до торгової зали.
Високий чоловік стояв біля новенького кросовера преміум-класу, прискіпливо оглядаючи колісні диски. Віра одразу визначила в ньому знавця – такі клієнти завжди звертають увагу на деталі.
– Доброго дня! Я вам можу допомогти? – Жінка привітно посміхнулася.
Чоловік обернувся. Його брови трохи піднялися від подиву. Така реакція була Вірі добре знайома. Клієнти часто не очікували побачити молоду жінку-керівника в автосалоні.
Але незнайомець усміхнувся у відповідь:
— Здрастуйте. Данило. Цікавлюсь новою моделлю. Хотів би дізнатися про деталі комплектації.
Наступні півгодини пролетіли непомітно. Віра із задоволенням розповідала про технічні характеристики автомобіля. Відповідала на запитання та помічала, як змінюється погляд співрозмовника. Від легкого скепсису до непідробного інтересу та поваги.
Насамкінець Данило похитав головою:
— Зізнатись, не чекав такого. Ви розбираєтеся в машинах краще від мене! Вражений!
— Дякую, — Віра знизала плечима. — Вважаю, що керівник має знати свій товар досконало.
— А як щодо чашки кави? — несподівано спитав Данило. — Обіцяю не ставити більше запитань про кінські сили.
Віра зніяковіла. Зазвичай вона не змішувала роботу та особисте життя, але щось у усмішці Данила підкупило її.
Так почався їхній роман. Данило виявився саме таким, про якого мріє кожна жінка. Уважним, дбайливим, уміючим слухати. Він захоплювався її успіхами, підтримував у скрутні моменти. І ніколи не тиснув.
Коли Віра засиджувалась над звітами, він просто казав:
– Ти дивовижна. Більшість жінок у твоєму віці думають тільки про тусовки та вбрання. А ти керуєш таким бізнесом.
Незабаром вони одружилися. Весілля було скромним. Тільки близькі друзі та родичі. Віра спеціально взяла лише тиждень на медовий місяць. Не хотілося залишати салон без нагляду. Саме тоді вона вперше помітила, як скривилася майбутня свекруха, Ольга Павлівна, почувши про це рішення.
— Люба, невже робота важливіша за сімейне щастя? – підібгала губи жінка, але Віра не надала значення цим словам.
Перші місяці сімейного життя були безхмарними. Данило, який працював у будівельній компанії, часто затримувався допізна, як і Віра. Вони розуміли зайнятість один одного і не влаштовували сцени через пізнє повернення додому.
Але поступово щось почало змінюватися. Ольга Павлівна почала з’являтися у їхньому будинку дедалі частіше. Спочатку під приводом допомоги молодій господині, потім просто так, «відвідати». І кожен її візит супроводжувався зауваженнями.
— Даня, ти зовсім худий став, — хитала головою свекруха. — Готувати дружині ніколи, все у своєму салоні пропадає.
Віра стискала зуби, але мовчала. Зрештою, це мама чоловіка, треба виявляти повагу. Але зауваження ставали дедалі уїдливішими.
— Я у твоєму віці вже двох дітей ростила, — говорила Ольга Павлівна, розливаючи чай. — А ти все з машинами граєшся. Хіба це жіноча справа?
Данило спочатку заступався за дружину, але поступово його позиція почала змінюватися.
— Може, мама має рацію? — спитав він одного вечора, коли Віраповернулася з роботи о десятій годині. — Ти ж зовсім не бережеш себе.
— У мене важлива угода на підході, — стомлено відповіла Віра. — Три нові дилерські контракти, це прорив для нашого салону.
— Саме про це й мова, — Данило сів поруч. — Ти забагато береш на себе. Тобі потрібна допомога.
— У мене чудова команда.
– Я не про те, – не дав договорити чоловік. — Тобі потрібна людина, яка візьме на себе частину управлінських рішень. Наприклад, я міг би.
Віра похолола. Ось воно. Те, чого вона підсвідомо боялася весь цей час.
— Даню, цей бізнес збудував мій батько. Він довірив його мені, і я чудово справляюся.
— Але ж ти бачиш, як це відбивається на нашій родині! – У голосі чоловіка з’явилися жорсткі нотки. — Ми майже не бачимося, ти постійно втомлюєшся. Адже нам час задуматися про дітей.
— До чого тут діти? – Віра встала. — Я хочу дітей, але не ціною відмови від справи всього життя.
– Ось бачиш! — Данило теж підвівся. — Ти сама визнаєш, що це все твоє життя. А як я? Як же наша родина?
— Я не розумію, чому треба обирати, — тихо сказала Віра. — Чому не можна поєднати?
– Тому що це неможливо! — Данило почав ходити кімнатою. – Подивися на себе – ти живеш роботою. А я хочу нормальну сім’ю, де дружина зустрічає чоловіка вечерею, а не звітами про продаж.
— Ти знав, з ким одружився! – різко вирвалось у Віри.
Віра дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Куди подівся той розуміючий чоловік, якого вона покохала? Невже це все було не справжнім?
– Знаєш, – повільно сказала вона, – давай повернемося до цієї розмови пізніше. Нині ми обидвоє втомилися.
Данило кивнув, але його погляд говорив про те, що розмова не закінчена. А наступного дня зателефонувала Олга Павлівна та запросила їх на сімейну вечерю. Віра намагалася відмовитися, посилаючись на роботу, але свекруха була наполегливою.
— Мила, це дуже важливо, — сказала вона тоном, що не терпить заперечень. — Нам потрібно серйозно поговорити про ваше майбутнє.
Віра сиділа за столом у будинку свекрухи, розсіяно помішуючи ложечкою чай. Ольга Павлівна розташувалася навпроти, раз у раз кидаючи виразні погляди на сина. Данило влаштувався поруч із матір’ю, немов обираючи бік у незримому протистоянні.
— Люба, ми з Данилом багато думали, — почала Ольга Павлівна, промокнувши губи серветкою. — Тобі справді потрібна допомога в керуванні автосалоном. Це ж така відповідальність.
Віра напружилася, відчуваючи каверзу в словах свекрухи.
— І ми маємо чудове рішення, — продовжила Ольга Павлівна з посмішкою. — Ти знаєш нашого Андрія? Даня завжди казав, що брат природжений керівник.
– Андрій? — Віра здивовано глянула на чоловіка. — До чого тут Андрій?
— Брат нещодавно пішов із колишньої роботи, — Данило старанно уникав погляду дружини. — Точніше його скоротили при реорганізації компанії.
— Чудовий фахівець залишився без роботи, — підхопила Ольга Павлівна. — А він міг би стати твоїм заступником. З його досвідом управління.
– Яким досвідом? – здивувалась Віра. — Андрій працював менеджером у будівельній фірмі. Він ніколи не мав справи з автомобільним бізнесом.
— Зате має хватку! — Ольга Павлівна підвищила голос. – Він чоловік, йому видніше, як керувати. А ти могла б більше часу приділяти сім’ї, будинку.
— Це сімейний бізнес, — твердо промовила Віра, — але не вашої родини. Мій батько довірив його мені.
— Віра, не будь егоїсткою, — втрутився Данило. – Ми ж тепер одна сім’я. Андрій чудово впорається.
— А потім і очолить салон, — із задоволеною усмішкою додала Ольга Павлівна. — Коли у вас з’являться діти, тобі буде не до бізнесу.
Все раптом стало на свої місця. І наполегливі розмови про дітей. І постійні натяки на те, що їй потрібна допомога. І раптова участь Данила у справах салону.
– Ні, – спокійно відповіла Віра. — Це навіть не обговорюється.
– Але чому? – обурилася Ольга Павлівна. – Ми пропонуємо чудове рішення для всіх! Даню, скажи їй!
– Віро, тобі треба подумати про майбутнє, – Данило говорив тоном, яким пояснюють великі істини маленькій дитині. — Ми вирішили.
– Ви вирішили? — Віра повільно підвелася з-за столу. – Без мене?
Через кілька днів Віра затрималася в салоні допізна, розбираючи документи. Вийшовши з кабінету, вона почула голоси з холу – Данило розмовляв телефоном, не підозрюючи про присутність дружини.
— Мам, не хвилюйся, — казав Данило. – Вона впирається, але нічого, звикне. Андрій уже підготував резюме. Через місяць-другий все буде так, як ми хочемо.
Віра завмерла за колоною. Рідна людина, якій вона довіряла, обговорювала її майбутнє як якусь формальність, яку треба подолати.
Декілька тижнів Віра активно ігнорувала родину чоловіка. Свекруха раз у раз говорила, який Андрій талановитий. А потім сталася чергова сімейна вечеря.
— Ми вирішили, що з наступного місяця Андрій очолить автосалон, — ніби між іншим сказав чоловік, відрізаючи шматок м’яса.
Він глянув на матір.
— Досить тобі одній усе тягнути Настав час бути з сім’єю.
У цей момент щось обірвалося всередині Віри. Чотири роки наполегливої праці, безсонні ночі над документами, вибудовані стосунки з постачальниками — усе це тепер вона повинна була б віддати.
— Я не хочу навіть чути подібного. такого не буде, чули мене?
— Ми просто хочемо допомогти. – здивований такою різкою реакцією мовив Данило.
– Допомогти? — Віра гірко засміялася. — Ти справді думав, що можеш просто все передати своєму братику? Я вкладала у цей бізнес все! Щодня, щохвилини! А ви вирішили, що можете розпоряджатися ним, як вам завгодно!
— Віро, — Ольга Павлівна встала, намагаючись взяти ситуацію під контроль, — ти надто емоційно реагуєш. Ми ж сім’я.
— Геть із мого будинку! — голос Віри луною пролунав по кімнаті. – Все! Негайно!
— Ти не можеш, — почав Данило, але осікся, зустрівшись із лютим поглядом дружини.
— Можу, — у голосі Віри задзвеніла сталь. — І роблю це просто зараз. Геть!
Ольга Павлівна щось пробурмотіла про невдячність та неврівноваженість, але Данило вже тягнув матір до виходу. За хвилину вхідні двері зачинилися, залишаючи Віру в тиші.
Молода жінка повільно опустилася на стілець. Дивно, але всередині не було ні жалю, ні смутку — лише величезне полегшення, ніби з плечей зняли вантаж.
Декілька днів Данило намагався додзвонитися, надсилав повідомлення, навіть чатував біля під’їзду, але Віра не хотіла не бачити і не чути його. Усі слова були сказані того вечора.
У понеділок вранці Віра насамперед попрямувала до юриста. За дві години заява на розлучення була готова. Залишаючи офіс, молода жінка зловила своє відображення в дзеркалі — обличчя, що змарніло, кола під очима, але погляд. Погляд був рішучим і ясним.
Данило з’явився у салоні наступного дня. Віра бачила через скляні стіни свого кабінету, як чоловік розмовляє з Мариною, намагаючись пройти всередину.
— Віра Андріївна просила не турбувати, — твердо промовила помічниця.
– Я її чоловік! – Підвищив голос Данило.
– Вже ні, – Віра вийшла з кабінету. — Документи я надіслала. Можеш навіть не намагатися зв’язатися зі мною — все скінчено.
Через місяць Віра стояла біля входу в автосалон, дивлячись на нову вивіску. Золоті літери красиво блищали у променях сонця. Більше жодних компромісів, жодних поступок. Це її бізнес, її життя, правила.
Телефон у кишені завібрував — надійшло повідомлення від Ольги Павлівни. Чергова спроба звернутися до совісті, нагадати про сімейні цінності. Віра видалила повідомлення. Вона мала свої цінності — чесність, працю, незалежність. І вона більше нікому не дозволить розпоряджатися ними.
Розлучення пройшло швидко і без зайвого галасу. Данило, мабуть, зрозумів, що програв, і не затягував процес. Андрій влаштувався в якусь будівельну компанію, Ольга Павлівна згодом припинила писати гнівні повідомлення. Життя поступово входило у нове русло.
А бізнес процвітав. Віра з головою пішла у роботу, відкрила другий салон, уклала контракти з новими постачальниками. Тепер вона точно знала — немає нічого важливішого, ніж залишатися вірною собі та своїм принципам.
Щоранку, проходячи повз блискучу вивіску, Віра посміхалася. Вона змогла. Відстояла себе, своє діло, свою незалежність. І нехай хтось вважає її неправильною, нехай засуджують і не розуміють —мовляв сім’ю проміняла на бізнес, це її життя, і тільки їй вирішувати, як ним розпоряджатися.
Головна картинка ілюстративна.
