Все почалося з того, що Вікторія Іванівна вирішила: час щось змінювати. Вона мріяла про класичне жіноче «перезавантаження» — нову зачіску, яскраву сукню та хоча б три дні на березі моря, щоб просто послухати шум хвиль.
Вона вирішила почати з натяків. Наприклад, дивляться вони фільм, а вона й каже:
– Ти подивися, як Еністон виглядає, а ми ровесниці. От, що означає для жінки вкладатися в себе і своє здоров’я.
Натяк же зрозумілий, правда ж?
Але її чоловік Віктор зрозумів прохання по-своєму – промовчав. Тоді Вікторія Іванівна заговорила прямо:
— Вікторе, мені потрібно омолодитися. Дихати на повні груди, розумієш?
Віктор кивнув і знову нічого не сказав. А через тиждень у вітальні з’явилися два металеві велетні.
— Ось, Віко. Це «Свенсон». Шведська якість. Будеш як дівчинка бігати, — гордо заявив він.
Вікторія подивилася на велотренажер і бігову доріжку. Потім на чоловіка. Вона тиждень з ним не розмовляла, а він не розумів чому.
Пів року ці агрегати служили підставками для сушіння білизни на балконі.
Але цієї суботи сонце зазирнуло у вікно надто яскраво, і Вікторія вирішила: гроші сплачені, треба пробувати.
— Вікторе, іди в гараж, не заважай мені працювати над собою, — наказала вона, коли чоловік переніс з кумом тренажери в вітальню.
До омолодження Вікторія Іванівна підійшла відповідально, вичитала, що знаменитості п’ють фірмові смузі, за шалені гроші. Єдине смузі, яке вона знала, то було смузі її бабусі – рецепт «бульйон для міцних ніг». Це була юшка на свинячих копитцях, шкірках з сіллю та лавровим листом. Поставила склянку на столик, одягла старий спортивний костюм, вставила навушники й вимкнула зовнішній світ.
Будинок, де мешкала родина, мав дивовижну акустику. Стіни були настільки тонкими, що сусіди знали не лише меню один одного, а й деталі телефонних розмов. Наталя зліва, Лариса справа та Зоя знизу складали своєрідний «комітет пильності».
Вікторія сіла на «Свенсон» і почала крутити педалі. Тренажер, який пів року стояв без діла, відповів гучним, ритмічним скрипом. Метал торохкотів на весь під’їзд. Вікторія через навушники нічого не чула і лише додавала темпу.
Наталя вийшла на балкон і гукнула Ларису:
— Ларисо, ти чуєш? Що там у Віки за звуки? Наче млин старий працює.
Лариса визирнула у вікно:
— Ритмічно так. Може, ремонт почали?
— Звідки гроші на ремонт? Вона ж недавно жалілася, що на салон немає і плаття вже пів року не купує.
Сусідки замислилися. Вони визирнули на вулицю і побачили сина Вікторії Іванівни, якому було заборонено бути в хаті годину, поки мама омолодиться.
— Пашо, а мама де? — запитала Наталя.
— Мама вдома.
— Сама? — обережно уточнила Лариса.
— Так, тато в гаражі. Вона там зі «Свенсоном».
— З ким? — Зоя, що якраз піднімалася сходами, зупинилася.
— Ну, швед такий. Мама сказала, що хоче стати іншою людиною.
Сусідки перезирнулися. Скрип металу ставав дедалі інтенсивнішим.
— Бач, як шведська техніка працює, — прошепотіла Зоя. — На весь дім чути.
Закінчивши з педалями, Вікторія випила бульйону і перейшла на бігову доріжку. Її кроки відгукувалися у сусідів знизу як серія невеликих землетрусів. Вона намагалася дихати за системою йогів, але через незвичку це більше нагадувало роботу важкого промислового насоса.
— Дівчата, у мене люстра хитається! — крикнула Зоя з нижнього поверху. — Вона там що, стіни зносить?
— Павле! — знову погукала Наталя. — Ви там шпалери клеїте чи меблі переставляєте?
— Ні, — відповів хлопець. — Мама каже, що омолоджується і просить не турбувати її.
— Ви чуєте, як дихає? — прислухалася Наталя. — Наче на Еверест лізе. Оце витримка.
Але фінальним акордом стала скакалка. Коли Вікторія, жінка солідної комплекції, почала стрибати посеред спальні, будинок здригнувся. Підстрибнули шафи, посуд у сервантах і навіть квіти на підвіконнях.
— Все, це фінал! — вигукнула Лариса. — Зараз перекриття не витримає!
— Віко! Зупинись! — закричала Наталя, гатячи у двері кулаками. — Ти дім розвалиш!
Коли Вікторія зробила останній стрибок і важко опустилася на килим, у під’їзді запала тиша. Вона зняла навушники, витерла обличчя рушником і почула, що в двері ледь не вибивають.
Вона пішла відчиняти — червона, скуйовджена, у мокрому від поту костюмі і зі скакалкою в руках. На порозі стояла «делегація» сусідок.
— Вікторіє, ти жива? — першою запитала Зоя.
— Жива… А що сталося? — здивувалася та.
— Ми думали, ти там стіни руйнуєш. Як там твій… цей… «Свенсон»? — Лариса намагалася зазирнути в кімнату.
— А, тренажер? — Вікторія важко видихнула. — Скрипить, бідний. Але тримається. Тільки жорсткий він дуже, з незвички важко.
— Ми вже зрозуміли, що важко, — Наталя витерла лоб хустинкою.
— Якщо хочете, дівчата, приходьте завтра, теж спробуєте. Тільки бережіть коліна, бо шведська техніка жартів не любить. Відразу і омолодитеся, і задихаєте.
Сусідки мовчки розійшлися. Вікторія зачинила двері й подивилася на себе в дзеркало.
Точно скинула і помолоділа, от що якісна техніка робить.
Вікторія допила свій “морс”, відчуваючи кожною клітинкою тіла, що омолодження — річ болюча.
А далі у неї майнула думка… А що, коли сусідкам дозволяти омолоджуватися за невелику винагороду?
Тоді й на салон вистачить і на море можна відкласти?
Ось, що таке європейська якість – з усіх боків вигідна!
І вона пішла ще розливати морс по тарілках, бо він дуже смачний до вареної картопельки з кропом та бурячків з хроном. Холодець по-українськи, але ж ви здогадалися?
