Тетянка не розмовляла. Зовсім. Ні, глухою вона не була, все прекрасно чула і розуміла. Просто не говорила. Її золоте волосся і вираз обличчя нагадували дівчат з картин прерафаелітів. Ну, принаймні, такою дівчиною вона колись стане, адже поки їй тільки дев’ять.
Фахівці говорили різне, однак вони нічого не тямлять ті фахівці. Антон знав, що в мовчанні його дочки винен він сам. Це сталося п’ять років тому, коли Олександра, його чудова, дорогоцінна Саша, поверталася ввечері додому, а громадянин Сорока, навпаки, поспішав якомога швидше поїхати подалі від свого будинку, та так що не помітив пішохідний перехід і… Всі навкруги говорили — Тетянка ще маленька, все одно нічого не зрозуміє, хіба що злякається трішки. Антон розумів, що це неправильно, що треба дати дитині можливість попрощатися з матір’ю, але… Він був не в змозі тоді сперечатися. І Танечку забрала двоюрідна тітка, тому вона не бачила ні прощання з Олександрою, ні завішених дзеркал. «Мама просто поїхала кудись надовго» —говорили їй. Ось тоді Тетянка і замовкла.
У школі дівчинку любили. Вона була тихою, серйозною, з повними кишенями льодяників, якими пригощала своїх однокласників. Гризла ці льодяники, в чужі справи не втручалася і старанно працювала на уроках.
Друзів у неї не було, але це не страшно, ще з’являться, запевняв себе Антон. Чоловік мріяв про те, щоб донечка заговорила.
Хтось порадив йому завести собаку. Навіть слово таке є — каністерапія. Він перепробував майже все, тому цей метод реабілітації був його останньою надією? Тим паче нещодавно чоловікові попалося на очі таке оголошення: «Благодійна фотосесія з вихованцями притулку для бездомних тварин». В ньому говорилося, що на заході можна буде підібрати собі маленького друга. І він пішов, один, без Тані. Захотів зробити їй сюрприз.
Він відразу виділив її з натовпу. Невисока, з такою ж, як у його доньки рудою копицею волосся. Посмішка, немов у янгола. В руках — фотоапарат. Він навіть подумати не встиг, як підійшов до неї і почав фотографуватися з собаками, немов це було мрією всього його життя. Вона так дзвінко і заразливо сміялася, що він теж — вперше з того страшного вечора — по-справжньому розсміявся. Все було так легко і просто.
Вони разом вибрали цуценя, потім пройшлися осіннім проспектом — вона зі склянкою кави в руках і фотоапаратом на шиї, а він — з маленьким пухнастиком у коробці. Вони попрощалися на перехресті, у неї залишився його номером, а у нього її. Чоловік передзвонив їй того ж вечора і вона відповіла.
Тетянку завжди вабив спортзал. Майже кожну перерву вона проводила там, притулившись на низькій лавці. Фізрук Олександр Петрович до неї вже звик і навіть дозволяв їй збирати м’ячі і рухати каримати. Коли у дівчинки закінчувалися уроки, вона знову приходила в спортзал і спостерігала, як старші грають у волейбол або баскетбол. Особливо вона любила волейбол, вгадувала дуги польоту.
Олександр Петрович був чудовим тренером, його команди займали перші місця, вигравали золоті медалі, які гронами висіли у нього над столом. Таня любила спостерігати за сонячними зайчиками, які купкою стрибали на стіні у погожі дні.
Того дня в школу приїхали справжні репортери. У них були великі камери на триногах, від них пахло осіннім вітром, вони голосно командували тренером і гравцями. Кореспонденти знімали сюжет про найкращого тренера міста. Олександр Петрович поголився і зробив суворий вигляд. Гравці прийшли в однакових футболках і не знали, куди їм дивитися. Тетянка не знала, що її приваблює більше — новенький волейбольний м’яч чи блискучі об’єктиви фотокамер.
Дівчина з рудим волоссям, як у неї, блукала залом і вишукувала ракурс. Вона була — фотографинею.
— Що це за дитина в кутку, приберіть її! — сказала вона.
Олександ Петрович заступився за Тетянку, яка міцно вчепилася в лаву. Дівчина закотила очі і сказала якесь незрозуміле слово. Олександр Петрович лагідно попросив Тетянку зайти пізніше. Дівчинка хотіла сказати тренерові, що зайти пізніше не зможе, однак вона ж не могла говорити. Незнайомка схопила її за тоненьку ручку й безцеремонно вивела із залу. Тетянка плакала і стукала в двері, проте вони були зачиненими.
Вдома на Тетянку чекав сюрприз. Він жив у них вже три тижні, попивав молочко з миски і скиглив. Його язик був шорстким, а ніс — мокрим. Таня полюбляла лежати з ним в обнімку і мріяти, як вона виросте великою і теж буде грати в волейбол. А ще щеня також не вміло говорити. І Тетянка відчувала себе більше схожою на нього, ніж на інших.
Якось увечері тато сказав, що до них прийде гостя. Її звуть Оксана і вона — фотограф. Від цього слова у Тетянки аж рука занила, але вона не могла сказати про це батькові. Дівчинка впізнала її ще з порога і Оксана Тетянку — теж. Маленька пішла до своєї кімнати і обійнялась з цуценям, тато засмутився, а фотографиня прикинулася, що бачить дівчинку вперше. Вона захоплювалася їхнім великим будинком, просторою кухнею, розкішним видом з вікна. Тато розповів, що це Оксана допомогла вибрати йому цуценя. Тетянка лише притискала до себе собаку і дивилася кудись в далечінь. Батько зітхав, а Оксана непомітно закочувала очі.
Дівчинка вирішила, що, якщо Оксана переїде жити до них, то вона втече до Олександра Петровича і буде допомагати йому прибирати каримати і збирати м’ячі. Вона не вміла говорити, однак чудово знала, що в казці обов’язково буває зла мачуха. Проте Оксана більше не прийшла. Засмучений батько сидів і пив чай на кухні. Тетянка дивилася на нього крізь двері і хотіла сказати, що все буде добре, та не могла. За вікном кружляли перші сніжинки з них складалися букви, а потім слова, які вона намагалася вимовити. Нарешті, у неї вийшло, донечка торкнула батькової рукою і сказала:
— Татку.
Фото автора Misha Voguel: Pexels.