fbpx
Історії з життя
“Дівчино, та заберіть ви вже до себе мого чоловіка” — говорила дружина новій пасії. Але в голові вже дозрів хитрий план…

Її появі Тетяна анітрохи не здивувалася. Навпаки, десь у душі, вона навіть чекала на цей візит.

Фотографію цієї красуні Тетяна одного разу випадково побачила у мобільному чоловіка, у той момент, коли він сам показував їй там щось. На запитання: Хто це така? чоловік відповів: «Так так, з роботи». І потім, коли нещодавно чоловік пізно повернувся додому, і став невміло брехати про те, що він був на якомусь там об’єкті, Тетяна раптом зрозуміла, що він був саме у цієї жінки.

І тепер, коли Таня відчинила їй двері, дівчина оцінювально оглянула постать Тетяна, і тільки потім сказала:

– Вітаю. Ви Тетяна? Дружина Сергія?

– Так, – коротко відповіла Таня.

– А я Олена. — Гостя переступила через поріг. — Я прийшла поговорити з вами щодо вашого чоловіка.

— Проходьте до кімнати. — Тетяна зробила запрошуючий жест. — Я на вас давно чекаю.

– На мене? — Гостя, яка вже приготувалася йти за господаркою, раптом застигла. — Чекайте? З якого дива?

— Я бачила ваше фото у телефоні чоловіка. Ви проходите, проходьте, не бійтеся.

Тетяна пішла в глибину квартири, Олена слідом за нею.

У кімнаті Тетяна показала рукою на крісло.

– Сідайте.

Коли Олена невпевнено присіла на край цього крісла, Таня сіла в крісло навпроти.

— Ви прийшли, щоб сказати, що у вас та мого чоловіка з’явилися сердечні стосунки? — у лоб запитала Таня.

– Так. – Олена чомусь ображено надула губки. Напевно, вона була незадоволена тим, що дружина її коханого перехопила ініціативу розмови. – Так, я прийшла саме тому. – У голосі гості явно відчувався виклик. — Ми з вами сучасні люди, тому я не хочу грати в ігри, в які грали наші батьки. Усі ці передрозлучні чвари, телефонні дзвінки. Я хочу, щоб ваш Сергій… тобто мій уже Сергій нарешті зробив остаточний вибір. І все скінчилося. Раз і назавжди.

– Я не зрозуміла. — Таня здивовано дивилася на гостю. — Навіщо ви прийшли до мене? За речами Сергія? Заради Бога, зараз я зберу його валізу і забирайте. Я теж не хочу жодних чвар. Тож, дівчино, заберіть уже до себе мого чоловіка, і все.

Таня встала з крісла, відкрила одну з шаф і витягла величезну валізу на коліщатках. Потім раптом замислилась, обернулася і знову уважно подивилася на гостю.

— До речі, ви давно зустрічаєтеся?

– Нещодавно, – нервово відповіла Олена. При цьому вона злякано косилася на цю саму валізу. – Але це нічого не змінює. І… Ви мене не правильно зрозуміли. Я прийшла не за Сергієвими речами. Речі, я сподіваюся, він сам забере.

– Не за речами? – Таня чомусь усміхнулася. Їй було дивно, що ця розмова майже не діє їй на нерви. Вона знову сіла в те саме крісло. — Отже, ви прийшли до мене, щоб просто повідомити про ваші з ним стосунки? Ви не хочете турбувати цим мого чоловіка?

– Так ні ж! — ще більше занервувала гостя. – Я з’явилася зовсім з іншого приводу. Я хочу… Я прошу вас, поговоріть із Сергієм, хай уже він зважиться! Нехай він піде від вас до мене!

— А хіба він ще не наважився? — Тетяні стало весело. – Чого ж він тягне?

— Він сказав, що зважився, але… — голос гості затремтів. — Але він ще сумнівається. Все чогось чекає, труситься. Боїться, що ви засмутитеся. Адже він, як би, вам зраджує…

– Він боїться? — Таня затрясла головою. – Ні. Запевняю вас, Сергій нічого не боїться. Може він просто сумнівається у своїх почуттях до вас?

– Ні! — Олена раптом зробила гнівне обличчя. — Ви просто його залякали! Він постійно каже, що він за вас боїться, і тому… — Вона раптом обхопила своїми тонкими кистями своє чоло і почала терти пальцями виски. — Позавчора він мені жодного разу не зателефонував. І вчора. Уявляєте, жодного разу! І сьогодні ось уже півдня мовчить.

— Уявляю… — На душі Тані стало світлішати. — То ви не забиратимете його речі? — спитала вона з ледве вловимим глузуванням.

– Які речі? — Олена вже мало не пустила сльозу. — Прошу вас, скажіть йому правду!

– Яку правду?

— Ну таку! Що ви його не любите! Зневажаєте! Що ви його відпускаєте, зрештою! Адже ви його не любите, так?

Таня на кілька секунд замислилася, потім захитала головою.

— Ні…

— Ось я ж йому казала! Я казала!

— Ні, дівчино, я вам його не віддам… Якщо чесно, я мало не розлюбила його, але… Після вашого візиту… Все не так страшно…

— Що ви таке кажете? — злякалася гостя. — Він вас зрадив. Завів на боці нову жінку. А ви… Ви збираєтесь його й надалі терпіти поряд? Ось такого? Ошуканця!

— Як завів собі нову іграшку, так з нею й розлучиться… А ми переживемо… — Тані одразу стало легко, і вона чомусь сама повірила своїм словам. — Ходімо, я вас проведу.

– Куди проводите?

— До дверей, куди ж іще…

Сьогодні Сергій прийшов з роботи вчасно. Весь вечір Тетяна загадково усміхалася…

You cannot copy content of this page