fbpx
Історії з життя
Дізналася, що донька насправді не вчиться в Києві

Наша сім’я живе в невеликому містечку. Ми з чоловіком працюємо самі на себе. Намагаємося заробляти щосили. У нас донечка. Студентка. Старанна учениця. У школі була відмінницею. В університет поступила сама. Хоча нам для цього довелося наймати додатково репетиторів, адже вступали ми до Києва. Після вступу ми всі були безмежно щасливі. Адже, що може сильніше порадувати батьків, якщо не успіхи дитини.

До першого вересня ми повністю підготувалися. Орендували кімнату для Ксюші в квартирі з господинею. Все ж можна буде проконтролювати з її допомогою. Варіант з гуртожитком відкинули відразу, без обговорень. Ми обоє були студентами і жили в ньому. Цікаво, але не кожна дитина зможе там тримати навчання на належному рівні. Більшість студентів у наш час просто завалювали сесії через нескінченні веселощі. Не знаю, як зараз, але від такого експерименту ми відразу відмовилися. Тим більше що Ксюша дуже спокійна дівчинка, і весь той шум і гам, думали ми, буде їй заважати. Провівши дитину на перше вересня, ми поїхали додому. З господинею домовилися. Вона обіцяла приглядати за Оксаною і, в разі чого, повідомляти нам.

Так минув майже рік навчання. На роботі у мене видалися непередбачені вихідні, і я вирішила з’їздити до доньки в гості. У чоловіка така можливість відсутня, тому я поїхала сама. Вирішила зробити дитині сюрприз.

По приїзді в столицю, зайшла в магазин за покупками. Накупила всякої смакоти і презент Марії Іванівні, господині квартири. Вона старанно телефонувала нам і розповідала про те, що відбувається.

За її розповідями, Ксюша з превеликим бажанням ходить на заняття. Повертається, правда, запізно. Але навчання є навчання. Після університету потрібно зайти в бібліотеку, підготуватися. Тому так і виходить.

Вдома була тільки Марія Іванівна. Подарувавши подаруночок, я вирішила пройтися до університету, подивитися і розглянути, познайомитися з групою. Цікаво ж.

Зорієнтувалася я швидко. На кафедрі дізналася розклад і пішла до аудиторії. Після десяти хвилин, продзвенів дзвінок. А так як, за розкладом було практичне заняття, то в аудиторії була тільки одна група Оксани. Двері відкрилися і з них «висипалися» студенти. Оксани не було видно. Дочекавшись останньої людини, я запитала, де моя дівчинка. Відповідь мене здивувала. Оксана дуже рідко буває на парах. Я не знала, що мені робити. Телефон Ксюні не відповідав.

Коли Оксана прийшла додому, вона була дуже здивована моїй раптовій появі. На питання, як навчання, відповіла, що все добре і легко виходить. Я змовчала. Потрібно дзвонити чоловікові і щось терміново робити. Не знаю, як йому це піднести. У нього проблема з серцем і він не переживе, якщо її відрахують з університету, а за тиждень сесія. Поки залишуся у доньки. Але довго це тривати теж не може. Думаю, як краще вчинити. Вона ж не маленька, щоб за руку її на пари водити, та й грець із ними, з парами, тут сесія на носі, чи здасть.

Чи варто їй сказати, що я в курсі її прогулів і нехай дасть пояснення?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page