“Хрещена мати Соломона” – це навіть звучить, як назва якогось трилера.
Ми з Лесею знайомі двадцять років. Як сіли в першому класі за одну парту, так більше й не розлучалися. І коли ми обидві зібралися заміж, навіть вголос не озвучували, хто саме буде дружкою нареченої і хрещеною мамою тоді ще майбутніх дітей. Дитяча клятва, можна сказати.
Я стала матір’ю перша. Доньку назвала просто і без надмірностей – Валентина. Моя Валечка, Валя, Валюша. Леся, обігнавши мого чоловіка, стала другою людиною, що взяла Валю на руки, не рахуючи лікарів.
– Моя улюблена хрещениця! – вона чмокала доню в обидві щічки і завалювала подарунками до такої міри, що довелося її стримати.
І ось, коли Валі було два з половиною роки, Леся була при надії.
– Ну що, готуйся! Скоро і ти станеш хрещеною мамою! – втішила мене подруга.
– Завжди готова! – щиро відказала я.
Але виявилося, що не завжди.
Дізнавшись хто у неї з’явиться, Леся почала вибирати ім’я, мріючи назвати сина якось грандіозно. У хід пішли всілякі Яро-Свято-Миро-слави, Арнольд… Простеньке ім’я Іван, запропоноване Лесі її чоловіком, тьмяно губилося на тлі її варіантів, вона навіть думати над ним не хотіла, заявивши майбутньому таткові:
– Я мама і я буду ім’я вибирати. Ось коли в нашій сім’ї народжувати дітей будеш ти, тоді і зможеш вибирати для них імена.
Подругу осяяло о третій годині ночі за тиждень до щасливої дати. Вона не полінувалася і зателефонувала мені.
– Алло, – варто було сонно пробурмотіти вітання в трубку, як я нарешті дізналася ім’я майбутнього хрещеника.
– Соломон! Мого сина називатимуть Соломон!
Переконавшись, що з Лесею все добре, я пообіцяла передзвонити вранці і заснула.
В ту ніч мені снилася всяка нісенітниця. А вранці, як тільки до мого носа долинули пахощі свіжозвареної кави, я згадала нічний дзвінок Лесі зрозуміла: не хочу бути хрещеною матір’ю Соломона! Не хочу!
Обране подругою ім’я мені категорично не сподобалося. Я заплющила очі, представила маленького хлопчика з великими очима, подумки взяла його на руки… Соломон. Уявна картинка тут же розтанула, залишивши після себе гіркий присмак.
Соломонова хрещена мати. Б-рр.
З Лесею ми зустрілися через два дні в кафе.
– Свідоцтво вже замовила! – похвалилася Леся. – З дерева! Там ім’я, а до букв всякі дерев’яні плоскі фігурні дрібниці кріпляться – соска, коляска, цукерка, на них будуть написані зріст, вага і дата народження мого Соломоші.
Соломоші… Я мало чаєм не захлинувся. Забігаючи вперед скажу, що батько дитини теж був не в захваті від імені. Але його Леся нікуди не послала й не кинула.
– … Лесю, мила, передумай, га? Ну скільки є чудових імен. Про сина подумай! Соломон Петрович. Так його ж в школі засміють! – подруга слухала мої вмовляння рівно п’ять хвилин.
– Я все вирішила. Моя дитина – мені і вирішувати.
– Лесю, пробач мене. Я не буду хрещеною матір’ю Соломона. Це навіть звучить, як назва якогось трилера.
– Відмовляєшся? – примружилася подруга, пильно дивлячись мені в очі.
Я не витримала, прогнала подалі голос сумління, відвела погляд і прошепотіла:
– Так, відмовляюся.
Подруга пішла. Мовчки. Вона намагалася вдавати, що те, що сталося її ніяк не зачепило, але розчаруванням від Саші фонило на все кафе.
Про народження Соломона я дізналася з соціальних мереж, Леся перестала відповідати на дзвінки та повідомлення. Я приїжджала до неї кілька разів після виписки, але її чоловік мене випроваджував під приводом Лесеного сну.
Через півтора місяці після появи сина вона сама мені подзвонила:
– Ти не передумала? Підеш в хресні?
– Не піду. Лесю, я боюся, що неприязнь, яку я відчуваю до цього імені, перекинеться на дитину. Вибач, вибач, вибач. Я знаю, що роблю як остання людина на цій планеті, але я …
– Та ну тебе! Знайшла привід для відмови, так? Відразу б сказала, що не хочеш бути хрещеною матір’ю моєї дитини! – вона не дала мені договорити, без упину торочила Леся. – Бачити тебе більше не хочу! І до Валі більше не прийду! Усе!
Леся реально не хоче мене бачити, вважає зрадницею. Вона так і думає, що ім’я – просто привід. Хоча це зовсім не так.
Чи порозуміємось ми коли-небудь? Сподіваюся. Але навряд чи вдасться все повернути таким, яким воно було. Я про наші стосунки.
Дуже шкодую, що не змогла через себе переступити. І чим більше часу проходить, тим легше я ставлюся до імені Соломон. І тим більше я шкодую.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
