Для мене Андрійко був моїм світлом і моїм щастям, я бачила, що він не буде красунчиком, бо нема в кого вдатися, але хіба це важливо? Він такий добрий і уважний, навіть не по роках мудрий.
Бувало, прийду з роботи втомлена, а він мене зустрічає і каже:
– Мамо, а я тобі вечерю приготував.
Такий гордий стоїть, наче справжній газда в хаті, головний чоловік у моєму житті, а з-за спини на кухні такий розгардіяш, що хоч стій, хоч падай. Навіть не знаю від чого у мене тоді сльози виступили – від замилування своїм таким дорослим семирічним сином, чи тим, що доведеться добру годину все прибирати, а я така втомлена.
Отак ми вдвох й жили і ніхто між нами не ставав в плані довіри та розуміння. Дитина все мені розповідала, а я намагалася бути йому добрим другом.
Настав підлітковий час і я дуже переживала, бо в цей період між дітьми і батьками утворюється така прірва, а я вважала сина ще зовсім дитиною. І тоді сталося те!
Прийшла я з роботи, а син мене й не зустрічає, я погукала – мовчить, хоч я знаю, що має бути вдома.
Я роздяглася і помила руки, та й, думаю, загляну в його кімнату – темно. Я включила світло, а він лежить скрутившись клубочком і в одну точку дивиться. Ще б світло було, то я б зрозуміла, що він роздивляються на килимі, але це!
Одразу зрозуміла, що щось не так і почала питати.
– Мамо, я справді такий негарний?
– Андрійку! Ти що? Та ти для мене найкращий!
– Для тебе… це зрозуміло, але об’єктивно, який я?
– Хлопче, ще невідомо, яким ти будеш, бо ти тільки мужнієш.
– А Інна сказала, що я назавжди залишуся страшком.
Виявилося, що мій син зізнався в симпатії до дівчинки Інни, а вона йому відмовила і не просто відмовила нести її портфель, а в такій формі, перед усім класом, щоб показати, яка вона і який він.
Я опам’яталася на вулиці в одних домашніх тапцях і халаті, хотілося бігти до тієї і показати, як над моїм сином кпити.
Як мені захистити свою найкращу в світі дитину?
Вернулася і приготувала їсти, довго возилася в ванній, намагалася якось примочити розпухлі очі. Покликала їсти і ми їли мовчки, ну хоч їли.
На роботі мені поруга порадила сина записати на спорт.
– Ой, що ти починаєш? Ти от себе згадай, сильно гарні солодкі хлопчики потім стають такими ж літніми дідами, як і негарні, а от фігура і постава, вона залишається завжди!
Син погодився ходити на спорт, добре, що до випуску залишалося два роки і він не так часто бачитиме ту Інну.
Далі моя дитина поступила в інститут і там вже якось йому пішло краще і вже й з дівчатами знайомився і якось одну привів до нас. Я так раділа.
З роками мій син став статним і змужнілим, він і досі не красень, але на ньому приємно зупинити погляд, особливо мене тішить, що його погляд той самий, який я знаю і люблю, яким пишаюся.
Він має власну квартиру і авто, недавно одружився і я вже з нетерпінням чекаю онуків, бо вже йому було тридцять три, коли він таки знайшов свою половинку.
А от та Інна ще в одинадцятому класі привела на світ маля і так і залишилася без освіти, я ж бачу, що вона вже трьох дітей, то в школу, то в садок веде. Де й ділася та перша красуня в класі? Об’ємна й неприємна, – я б так її охарактеризувала і стань вона нині поруч біля мого сина, то небо і земля.
То хто тепер має не виходити з хати, га?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
