fbpx
Історії з життя
Днями мій друг гуляв і грався зі своєю “командою”, вивіз дітей за місто. Тут старша донька потайки від інших запитала його, чи правда, що він їх всіх скоро покине? Тому, що у нього є інша жінка

У мене є друг. Неважливо як його звати. Четверо дітей і чудова дружина. Правда розповніла трішки, на кілька розмірів. Але зверніть увагу на кількість дітей, а було п’ять: однієї дівчинки не стало в ранньому віці.

До неї зрідка вибираються всією сім’єю, діти знають, що у них була ще одна сестричка.

Дружина мого друга весела, господарська. Просто квочка, як скажуть фітоняшки?

Чудово готує і читає дітям казки перед сном. Шкодує, що грива її шикарна залишилася там же, де і тонка талія, тобто в минулому і на старих фотографіях. Намагається не скиглити, не пищати, не скаржитися.

Посмішка на обличчі. І голос добрий, теплий.

А мій друг рік тому закохався до втрати здорового глузду і написання віршів, в свою струнку розумну молоду енергійну помічницю… Зав’язалися трепетні стосунки і все було неймовірно добре.

Але днями мій друг гуляв і грався зі своєю “командою”, вивіз дітей за місто.

Тут старша донька потайки від інших запитала його, чи правда, що він їх всіх скоро покине? Тому, що у нього є інша жінка…

Він не відразу відповів, відправився гуляти нічним парком.

Згадав, як вила його мама, коли батько пішов жінки, що “вміє жити”, сусідки по дачі, стало гірко до неможливості.

Згадав, як залишившись з синами на руках, мама працювала на двох роботах, та ще й підробітки брала.

І як не стало її в п’ятдесят п’ять. Тоді ще доктор сказав, що мама була зношена, ніби їй було вісімдесят.

Друг не скоро повернувся в свій номер, бродив алеями кілька годин.

Обняв сонну старшу доньку, шепнув їй, що все налагодиться, він з ними. Нехай не думає про такі нісенітниці більше. Несподівано спортсменка-старшокласниця влізла на руки, ніби їй знову п’ять. Попросила повторити, що все справді добре: ще, ще, ще і ще раз, і знову.

Через два дні мій друг звільнив помічницю з компенсацією і незначними розбірками.

Сьогодні йому поки складно і завтра буде не солодко, але старається.

Він шукає і будить, витягує назовні з глибини душі хлопчика, який обіймав маму і говорив їй, що ніколи не вчинить так як батько.

Сподіваюся він впорається. Нехай у них з дружиною все налагодиться.

Він третій день знову, як багато років тому, називає її Ромашкою і цілує з ранку, цілує перед сном.

Ні, вони не обговорювали ситуацію. На це не вистачає душевних сил. Поки. Можливо пізніше і поговорять.

P.S. Хтось із великих писав, що стосунки схожі на аркуш паперу, ми пишемо на ньому, закреслюємо, малюємо. А втрачена довіра – це як повністю зім’ятий аркуш. Розправити можна, але залишаться сліди .. Так?

Avtory: Natalya & Tetyana

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page