Це було віддалено схоже на сватання, скоріш за все на прицілювання, чи бува не здешевили, і судячи зі слів майбутньої свахи, то таки так.
Коли наш син сказав, що хоче женитися, то ми не заперечували. Його дівчину Раю ми знали, він кілька разів приводив її до нас і вона нам видалася доволі милою і мені головне аби мого сина любила.
А тут він і каже, що хочуть женитися, бо вже рік, як закінчили університет і пора.
Ми погодилися з чоловіком і запросили до нас сватів. Я сама готувала і прибирала, дуже стомилася, бо будинок великий, всюди потрібно подивитися, бо як свати зайдуть, а там пилюка?
Я була втомлена, але щаслива, що все встигла і страви видалися смачними.
Прийшли свати, всюди було свасі цікаво подивитися, навіть в комору лізла аби подивитися, як ми все гарно облаштували.
Така допитливість мене здивувала. Ні, у нас гарний будинок. Ми його з чоловіком будували років п’ятнадцять, він їздив на заробітки, а я тут керувала майстрами та гляділа дітей.
Все тут продумано і якісно зроблено, є чим похвалитися, але я хизуватися не люблю, для мене головне аби було добре зроблено і не треба переробляти по кілька разів.
Чоловік купив синам ще й по квартирі, але вже сказав, що вони на ремонт мають самі заробити.
Старший син вже одружений та живе в квартирі, а от молодший Євген ще тільки збирає гроші на ремонт. Я думала, що він найперше подумає все довести до ладу, бо ж куди невістку приведе? До себе я не дуже хочу, бо дві газдині в хаті, то ладу нема ніде.
Але в свахи, як виявилося, ще грандіозніші плани, ніж я собі думала.
– Ремонт? Який ремонт, Женю, коли ти весілля маєш зробити?
– Чому ми?, – здивувалася я.
– Як чому?, – здивувалася й собі сваха, – Ми таку доньку виростили, красуня і розумничка, за нею такі багаті кавалери упадали, готові були заради неї на все, але вона вибрала вашого сина.
В її голосі відчувалося ледь приховане обурення.
– То вона найменше, на що заслуговує, то пристойного весілля, плаття гарного і відпочинку на морі.
– Ви жартуєте?, – кажу я, – Мій син і красень, і розумник і добре заробляє, у нього від дівчат відбою нема, то ви й робіть весілля. І він хоче смокінг і лімузин, і голубів.
– До чого ця балачка, – далі за своє сваха, – Ми й так знаємо, що нема Євгену чим похвалитися, бо квартира навіть не на ньому, а на вас. Рая бачила квитанції і все нам розказала.
Я мовчала, бо це було правдою, чоловік, як купував квартиру, то купив на себе.
– Наталю, все й так колись дітям дістанеться, а так вони будуть знати, що мають нас шанувати, – пояснював так він свій вчинок, – Бо всяке може бути, захочуть продати чи ще щось, а тут ми власники. То ж хлопці.
Так, я дуже переживала аби мої хлопчики не зв’язалися з поганою компанією та не продавали майно, але все у нас добре, дякувати богу.
– Що ви хочете цим сказати про квартиру, – спитала я сваху.
– А те, що Рая навіть частки не матиме, якщо у них не все буде добре. То вона свої найкращі роки отак віддає вашому синові з великої любові, а натомість, що матиме? От, якби у вас була донька, то чи віддали б ви за такого чоловіка?
Я задумалася, я особисто виходила заміж, бо любила. А тепер для чого створювати родину – аби потім заробити на цьому? Я вже нічого не розуміла.
– Я зроблю весілля, – втрутився син, – у мене є гроші на ремонт, але раз так, то будемо спати на матраці в голих стінах.
Він підморгнув Раї, але та скривилася.
Ми ще посиділи зі сватами, ті розказували, скільки буде гостей, який ресторан вони хочуть і Рая плаття вже собі запримітила.
А далі почалася підготовка до весілля.
Все свасі не подобалося, від ресторану до музик, казала, що вона дочку заміж видає і гості прийдуть подивитися на це.
– Я не хочу перед гостями червоніти, за кого я доньку заміж видаю.
І запрошення треба в спеціальних коробочках з тортиком присилати, і музики мають бути сучасні, бажано місцеву зірку, і торт триповерховий, бо вони такий бачили на весіллі в родині…
А потім я почула, як сваха Раї каже:
– Ти все наперед проси, перед весіллям, бо як дасть до весілля, то дасть. А потім вже все, ти вже дружина і можеш почекати. Я тобі казала аби його не вибирала, от Олег міг тобі легко машину купити, лиш би ти за нього заміж вийшла. Або Вадим без прикрас не приходив, оце я розумію. А твій що? Квіти принесе і цукерки… Доню, ти подумай, чи тобі це треба, бо вони такі, що не дадуть торішнього снігу, то ж заробітчани типові, вони грошима не розкидаються.
Звичайно, що я це переказала чоловікові і ми вже думали чи казати синові. Як той прийшов до нас, мов та хмара чорна.
– Рая розірвала заручини, – каже.
– Слава богу!, – хором вигукнули ми.
А далі й розказали, що то за розмова між матір’ю і донькою була.
– Рая не така, – заступився за дівчину син, – то мати у неї має такі погляди. Вони ж самі не багато живуть, завжди хотіли жити краще, але так вже склалося.
– Сину, не вигороджуй їх, ми теж не багаті, але постаралися для вас, ні до кого не ходили вимагати подарунків, бо ми такі хороші.
Я вже подумала, що син буде довго переживати. Але ні зайнявся ремонтом і ввесь час там пропадав з чоловіком.
Я раділа, що син раціонально використовує своє гроші і час та руки.
Але далі новина – Рая об’явилася.
Прийшли обоє, світяться від щастя.
– Мамо, ми одружилися.
– А весілля?, – закліпала я.
– Не треба нам весілля, ми ремонт доробимо, – каже Рая.
– А мати твоя що скаже?
– Мама не знає і я сподіваюся, що ви їй не скажете. Я для неї живу у подруги і шукаю багатого кавалера, для неї цього більше, ніж досить аби мене не турбувати ні дзвінками, ні візитами.
– А скажеш коли?, – я не розуміла, що взагалі думати.
– Не знаю, коли буду певна, що вона мене не зможе переконати в тому, що мої почуття нічого не варті.
Ми їх поблагословили, вирішили, що й з ремонтом поможемо, ми ж помагали старшому синові і цьому поможемо. А там якось буде.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
