– Добридень!… Обернувшись на голос, я побачив, що до мене звертається літня жінка.
По обличчю та манері говорити, було ясно, що вона трохи не в собі.
– Добридень. Ви щось хотіли? – відповів я.
– Візьміть гріх на душу!
З цими словами вона простягла до мого обличчя невеликий кошик і відкинула з нього хустку. Усередині копошилася пухнаста, нявкаюча грудочка.
— Та мені нікуди – я розвів руками – Не треба нам! – Додав я голосніше, раптом вона погано чує.
— Звичайно, нікуди. Його б у водичку, а я побоююся – пробурмотіла вона, накидаючи хустку назад – Допоможи мені, га? А я тобі наливочки пляшку дам чи грошенят. Припасла дещо на чорний день. Допоможеш?
Секунду подумавши (хоча навряд чи я взагалі думав у той момент), я засунув руку в кошик і виловив кошеня, помчав додому.
— Навіщо ти його притягнув? – З цими словами мене зустріла дружина, навіть не впустивши на поріг.
— Ну, хай поживе, що ти починаєш?
— Де взяв, туди й віднеси! – З цими словами вона зачинила двері перед моїм носом.
Я посадив кошеня на долоню, вирішивши нарешті розглянути це диво. Малюк роззявив свій рожевий рот і почав несамовито нявчати.
— Таккк, брате, підкинув ти мені проблем – я почухав його за вухом, і вирішив погодувати.
Надворі моросив дрібний, листопадовий дощ. Зайшов до найближчого супермаркету і купив корм для кошенят. Підібравши аркуш картону, виклав на нього їжу і, поки карапуз їв, розмірковував над подальшими діями. Спало на гадку залишити його тут, щоб підібрав хтось добрий.
У цей момент, праворуч від мене, дуже «добрі» школярі взялися з реготом розганяти палицями зграю голубів. Подивився ліворуч, біля смітника нишпорила зграя безперечно «добрих», але дуже голодних бездомних собак.
Я обережненько поклав малюка під пальто і подався на гойдалку прямо навпроти наших вікон і влаштував страйк. За кілька годин задзвонив телефон. Взяв слухавку і почув таке.
— Пилососити будеш щодня! Ти чуєш мене?
— Так.
— Якщо я хоч одну шерстинку побачу…
— Я зрозумів.
— Ох… – важке зітхання – Заходьте!
Коту Тимофію вже чотири роки, але він досі спить на тому старому, зношеному пальті, в якому я його приніс.
Жодних інших лежанок не визнає…
