Світлана з чоловіком живуть разом із свекрухою. Спочатку хотіли накопичити на власну квартиру. Планували, що спільне проживання не має затягнутися на тривалий термін.
Молодій парі навіть вдалося дещо наскладати. Ось тільки ціни на нерухомість зростають швидше за зарплати. Так і живуть спільно молода сім’я та мама чоловіка вже чотири роки.
Загалом, до певного моменту все було не погано. Весь цей час Світлана мовчала, навіть якщо щось її не влаштовувало. Адже господиня квартири мати чоловіка, отже, переваги на її боці. Ось тільки останнім часом молодій жінці вже не вистачає сил, щоб мовчати.
— Якщо я ще якось мирилася раніше з з нюансами у поведінці своєї свекрухи, то більше не можу, – з відчаєм у голосі каже вона.
Справа в тому, що місяць тому Ліну Дмитрівну відправили на пенсію.
— Просто комусь знадобилося це місце, – пояснює Світлана.
І ось тепер Ліна Дмитрівна тільки й робить, що дивиться серіали та їсть.
— Так. Вона їсть, причому завжди, то бутерброди собі зробить, то салат з майонезом, то шматочок тортика відріже, але не в продуктах справа. Просто наприкінці дня свекруха виносить зі своєї кімнати гори посуду. Я приходжу з роботи, а на мене в раковині вже чекає гора тарілок і чашок, — скаржиться Світлана. – Нас із чоловіком практично немає вдома, ми на роботі, а посуд мені доводиться мити немов після бенкету.
Справа в тому, що свекруха героїні цієї історії і раніше не відрізнялася любов’ю до прибирання, а ось зараз і всі обов’язки по дому повісила на невістку.
— Ви навіть уявити собі не можете, як виглядала ця квартира, — каже Світлана. – Я все вичистила, свекруха навіть здивувалася, що у неї у ванній кімнаті плиточка, як нова. Вона вже хотіла робити ремонт, а, виявляється, потрібно було просто взяти в руки ганчірку і відмити бруд.
До того ж, стало важче з грошима, тепер нам із чоловіком доводиться продукти купувати. З одного боку Ліна Дмитрівна хороша людина. Вона нас прийняла, ми живемо разом під одним дахом уже не один рік. У нашу сім’ю вона ніколи зі своїми порадами не лізла. Якби не вона, то довелося б йти на орендовану квартиру, а це зовсім не дешево. Та й продуктами вона раніше нас повністю забезпечувала. До того моменту, поки свекруху не відправили на пенсію, у нас взагалі холодильник ледь зачинявся. Але з іншого боку вона теж повинна розуміти, що я втомлююся на роботі, а вона цілий день удома. Так можна хоч посуд за собою вимити.
От тільки по-доброму у Світлани домовитися зі свекрухою так і не вийшло.
— Все, більше не можу! Я теж людина, а не посудомийка, – винесла свій вердикт Світлана.
Вона купила набір посуду для себе та чоловіка, миє тарілки та зберігає їх у своїй кімнаті. Свекруха продовжує складувати посуд у раковині, а миє тарілки тільки при необхідності. І робить вона так не для того, аби створити комусь незручності, а просто тому, що не вважає свою поведінку чимось неправильним. Вона звикла так жити, і їй так зручно.
— До чужого монастиря зі своїм уставом не ходять, – каже мама Світлані, – тож не тобі і умови виставляти. От купиш свою квартиру, тоді і будеш свої правила встановлювати. А зараз, будь добра, мій тарілки, якщо тобі дах над головою безплатно дали. Не кожна свекруха захоче так обмежувати власну свободу.
А Світлана в сльози. І мама ніби як права, але ж не їй щодня мити гору посуду брудного.
Головна картинка – pexels.
