Автобус до райцентру затримувався. Згодом перевізник зателефонував знайомому, що в цей час їхав на роботу в другу зміну і повідомив йому, що серйозно поламався в дорозі, добирайся, мовляв, друже, чимось попутнім або викликай таксі.
Ніхто не втішився від цієї розмови, але й особливо не засмутився. Тепло, свіжо, день вихідний, рано чи пізно доберемось, от хто на завод, той хай і турбується.
Кому було не терміново, чекали на наступний рейс. Хтось із містян повертався від батьків із сумками, наповненими курятиною, молочними продуктами та овочами.
Допомагали в господарстві, то й заробили натурпродукти: молочне, яйця, овочі з городу та фрукти із саду. Їхали студенти, також із сумками, напханими різними продуктами й стравами(мами постаралися, бо коли їхнім дітям варити – вчитися ж треба).
Почали підтягатися пасажири на другий рейс. До гурту молоді наближалася дівчина, напевне, також студентка.
Мені видно було, як спина одного юнака здригнулася, як руки затремтіли, а ноги ледь не підкосилися від хвилювання, коли вона привіталася.
Хлопець холодно відповів, хоч голос також видавав його хвилювання. Коли дівчина почала розпитувати його, чому так багато людей зібралося, може й місця не вистачити в автобусі, хлопець вибачився, приклав телефон до вуха, мовляв, мусить відповісти, й відійшов убік.
Дівчина розчаровано зітхнула, відвернулася й зосереджено дивилася на дорогу, нібито виглядаючи попутньої машини. Мені ж здалося, що вона хоче приховати сльози, які зблиснули в очах. Я зробила висновок, що їй подобався цей юнак.
А що ж хлопець? Він судорожно стискав телефон біля вух, звичайно, ніякого сигналу з нього не було, а своїми карими очима так жадібно дивився на дівчину, ніби йому було відведено певний відрізок часу бачити її.
Той спраглий погляд був такий сильний, що дівчина відчула його, але зусиллям волі змусила себе не повернутися, тільки ще раз глибоко зітхнути й пригладити своє розкішне каштанове волосся, яке від вітру спадало на її надзвичайно красиві очі під дугами чорних брів, що нагадували пташині крила в польоті.
– Що ж відбувається? – подумала я. – Та ж неозброєним оком видно, що ці двоє подобаються один одному.
Пильно дивлячись на дорогу, дівчина таки дочекалася попутки й швидко ступила на обочину, щоб першою зупинити її.
Хлопець аж зблід від несподіванки. Він, очевидно, надіявся, що в автобусі, чи вже в місті, коли він остаточно заспокоїться, опанує себе, вони таки порозмовляють, бо в душу проник якийсь промінчик надії, що і він не байдужий її. А тут така досада, оця машиназіпсувала плани.
– Є ще одне місце, хай хтось сідає, – відчинив дверцята власник автомобіля, але ніхто не спішив. Молодь хотіла їхати в компанії, а старші зі своїми клунками не хотіли пхатися в маленьку машину.
Хтось запропонував хлопцеві, що вже якийсь час стояв осторонь, але той заперечливо кивнув головою. Я ж зрозуміла, що його ноги просто прикипіли до асфальту.
Дівчина помахала «па-па» односельцям, а я почала непомітно спостерігати за цим несміливим юнаком.
Хлопець як хлопець, звичайний, чемний, вихований, скоромно, але модно одягнений, охайний. Та що з ним не так?
І тут мені несподівано прийшла здогадка: дівчина ж була надзвичайно вродлива. Її краса здатна була засліпити не одного. Тож юнак думав, що він не гідний такої краси, що ця дівчина не зможе полюбити такого простого хлопця, як він.
Їдучи в атобусі, подумала: жаль, що я не ромської зовнішності, а то запропонувала б хлопцеві поворожити йому і сказала б, що його кохає дівчина неймовірної краси.
