Катерина нервово порпалася у сумочці, потім у кишенях:
– Куди ж подівся цей гаманець? Невже хтось поцупив?..
Гукнула до співробітниці й кращої подруги:
– Алко, може, згадаєш, куди ми ще заходили після того, як пили каву? Були в магазині, тоді біля газетного кіоску розглядали журнали. Десь не можу знайти гаманця, мабуть, біля кіоску хтось присусідив!
За матеріалами – Вісник Переяславщини.
Та пирснула:
– Ага, біля кіоску! Саме там ти угледіла якогось свого знайомого на чорній Тойоті, вискочила посеред вулиці й заходилася махати йому руками. Може, так махнула сумочкою, що й гаманець випав. До речі, покинула мене, кудись поїхала з ним, повернулася хтозна-коли. Я начальниці мусила брехати, що тебе затопили сусіди й ти поїхала на розбірки. Хоч би подякувала!
Катька при згадці про водія автівки густо почервоніла:
– Василь – мій давній знайомий, підвіз до магазину. А в тебе лиш одне на умі! Ну поговорили трохи, обмінялися телефонами…
Враз згадала:
– Точно! У Василя в машині залишила гаманець, бо його тримала у руках, як сідала в автівку! Зараз наберу голубчика.
До кінця робочого дня набирала номер свого знайомого, але у відповідь чула то переадресацію, а то лише гудки, злостилася, знову набирала. Мало не плакала:
– От який! Там майже уся моя зарплата, ідентифікаційний код, кредитка… Ще й сто доларів – заначка на купальник!
Алка співчутливо:
– Добре, що прикраси не зняв, бо якось чула був випадок, що отакий молодчик стягував золотий ланцюжок. Пиши заяву, не зволікай. Запам’ятала номер машини?
Катерина розпереживалася не на жарт:
– Які там номери? Я побачила за кермом його… такого вродливого, успішного. Я себе забула, а ти про номери.
Після роботи пішли вдвох до відділку, написали заяву, детально описали молодика, якого вважали за злодія.
Трохи заспокоївшись, втомлена й геть знервована Катерина приплелась до своєї господи. Побачила Василя й загорлала що є сили, бо подумала, що той прийшов ще й хату обчистити. Чоловік замахав руками:
– Та тихіше, невже я такий страшний! Ти сьогодні забула у мене гаманець у машині, узяв його до рук, а там кнопочка на замочку зламана, вирішив тобі зробити приємне й відремонтувати її. Півміста об’їздив, поки знайшов майстра, який швидко вставив саме таку кнопочку. Бачив твої дзвінки, але не хотів відповідати, думав, зроблю приємний сюрприз. Ти ж на мене не сердишся? А ще хотів тобі подякувати за сьогоднішній день. Мені з тобою було весело й приємно. Тепер це рідкість.
Катерина відчула, що земля під її ногами хитається.
Автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
