Уже більше трьох років, як я з дітками після невдалого заміжжя зі столиці до мами в село переїхала. Працюю я віддалено, тож маю час і господарку тримати і город наш чималий обробляти.

У нас з мамою не надто багато усього, але два десятки курочок, качок і гусок бігає. Більше ми не вигодуємо. та й не потрібно воно нам.

Я посадила молодий сад, малину, смородину, чорниці придбала і два дерева кизилу. Все це для того, аби заморожувати на зиму і закривати компоти для дітей. Все як у всіх. Маєш родину – то й розраховуєш на те, що їсте і скільки, зайвого не маємо.

До мого переїзду в село до мами часто її далекі родичі зі столиці приїздили на гостину. Я тоді і не звертала уваги на це, та й ніколи було. Ну приїхали люди, погостювали та й по всьому. Але коли я переїхала до мами жити, то швидко зрозуміла, що то за “гості” такі.

Отже, приїхали вони до нас в минулому році десь так у жовтні і бусом. Побули три дні і все розхвалювали наші харчі домашні. І тушонка у нас добра і качка запечена делікатес і картопля має запах неземний. А які компоти добрі у погребі і грибочки і огірочки і помідорки. Нахвалювали так, а мама тане. Коли вони їхали, то мама їм той бус загрузила усім що мала.

Я ще тоді мамі сказала, що тепер нас більше, а отже і продуктів піде втричі більше, ніж вона звикла. Мені не шкода, але ми зрештою і моркву і цибулю мусили купувати на весні, бо нам не вистачило.

Минулого року знову жовтень і знову тітка Тамара приїхала. нахвалювати ще з порогу все почала і розповідати, яке того року від нас усе смачнюще привезли, а курочка бройлерна так узагалі вище усіх похвал. Мама знову їх запакувала і вони поїхали собі.

А цьогоріч мама моя ледь ходить. Я працюю і на город і в сад і господарки і з дітьми і до неї подивитись. Звісно, цьогоріч ми не змогли скільки всього виростити як при здоров’ї у минулому році. Та й аби птицю придбати потрібні були кошти великі, тож маємо лиш отих курей що з-під квочок вилупились, ні качок, ні гусок не маємо.

Та й ні морква ні буряк у цьому році не вродили. Ото купили кілька сіток і все. ну і картопля своя, але щоб викопати теж людей наймали, бо мама у стаціонарі була.

Ну і в жовтні, як завжди бусом, тітка Тамара прибула з чоловіком. Погостювали три дні і давай збиратись додому. дивлюсь, ходять колами, то в дім зайдуть, то вийдуть. Я ж спокійно так кажу, що цього року ми можемо їм тільки мішок картоплі дати, бо самі все купували. Кажу як є, що консервації мало закрила, та й птицю не тримали ми.

Що тут почалось. Добра тітка Тамара враз змінилась до невпізнання:

— А попередити не могли? Як це називається. Ми тисячу заправили машину заради чого? тільки не кажи, що в селі ні курки не гуски не виростити. Моркви пошкодувала? Та воно з землі саме все росте, тобі і робити нічого не треба.

Навіть не попрощавшись вона голосно грюкнула дверима і поїхали.

Не спілкуємося з ними досі.

От тобі і дякую за роки допомоги.