Ми з чоловіком шість років у шлюбі прожили. Павло у мене був… Навіть описати не можу яким був мій чоловік. Він ніколи не показував своїх емоцій, завжди був стриманим і спокійним. Шість років ми прожили без жодного непорозуміння, тихо і спокійно. Інколи мені здавалось, що ми двоє стареньких, які вже й забули, що таке – справжні почуття.
У Кирила я закохалась до безтями. Він був повною протилежність Павла: душа компанії, лідер, компанійський, ще й жартівник прекрасний. Ми зустрічались таємно і якщо чесно – додому я повертатись зовсім не бажала.
Зрештою я забравши дітей таки пішла від Павла. Коли забирала речі усе йому як було сказала без прикрас. так, може трішки перегнула палицю, але так я вважала і не розуміла, чому повинна це приховувати.
Минуло три роки відтоді. З Кирилом у нас життя не склалось зовсім. Він у побуті був геть іншою людиною, ніж на людях. Мені всі заздрили, адже такий красень чоловік, а я крім зрад і тон косметики якою замальовувала сліди його любові нічого більше не знала.
До Павла я підійшла через дітей. Він їх забирав щовихідних, тож я почала діткам підказувати, аби вони тату говорили, що хочуть аби наша сім’я воз’єдналась. Павло одного разу сам це запропонував мені, тож я ніби як заради дітей і повернулась.
Думала, що повернусь у ту родину з якої пішла, але ж ні! Павло з люблячого і спокійного чоловіка перетворився у підозрілого і дратівливого. Він перевіряє мій телефон, приїздить на роботу і розмовляє зі мною без належної поваги. Тільки діти його радують і з ними він добрий.
А нещодавно я дізналась. що він зраджує. Він і не приховував цього – навпаки. за його словами, то моя вина. Життя стало нестерпним.
Не розумію, чому він так поводиться? я ж повернулась. уже все повинно було бути добре. Я розкаялась, пояснила йому, що життя мене покарало. Навіщо ж він так?
Чому ж доля до мене така несправедлива? Як пояснити чоловіку, що він не правий і що я змінилась?
17,11,2022
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся