fbpx

До Польщі Ганна поверталася з радістю. Там її чекають, там вона потрібна, там нею задоволені. Вона заробить грошей, повернеться в Україну, купить квартиру, знайде роботу, можливо, зустріне гарного чоловіка, не обов’язково красивого, як її колишній, а звичайного, з доброю, щирою душею, від якого народить дитину. Та на все Божа воля. Тепер вона у своїх бажаннях не вдається в деталі, не розвиває фантазії, щоб потім не розчаровуватися.

Розчарувавшись у своїх ідеалах, Ганна вирішила кардинально змінити своє життя: розлучитися з чоловіком, поїхати кудись далеко, знайти роботу, словом, почати життя, як кажуть, з чистого аркуша.

І вона активно почала втілювати свої наміри, при тому нікому нічого не кажучи. Але всі й так дуже швидко про все дізналися, насамперед від колишнього вже чоловіка Івана, першого красеня на селі, який всім хвалився, що вже вільний, і коли захоче ще раз собі ярмо на шию вдягти, то таких ганнусь, як його колишня, матиме з десяток.

Ганна перестала звертати увагу на косі погляди, якими її міряли односельці з ніг до голови, на шепотіння за своєї спиною, на розпитування «а то правда, Ганнусю, що кажуть?..»; «а він тебе ображав?..» відповідала надто лаконічно: «так», «ні».

Найбільшим її клопотом тепер були спроби позичити гроші та поїхати на роботу за кордон. На щастя, були друзі й колеги, які любили й розуміли жінку. З їхньою допомогою вдалося назбирати потрібну суму та поїхати на роботу в Польщу.

Польська родина найняла жінку для догляду за подружжям літніх людей, діти яких працювали в Німеччині. Ганна погодилася, хоч зарплата її не влаштовувала, так як потрібно було якнайскоріше повернути борги кільком своїм позичальникам. Але бригади для збору полуниць, де оплата була в рази вища, були вже набрані, тож вхопилася на те, що є.

Облаштовуючи виділену їй кімнатку, Ганна чомусь згадувала слова молодої ромки на вокзалі у Львові: «Ой жінко, що тебе чекає». Вона була категорично проти всяких ворожінь, десь начиталася, десь наслухалася, як подібні жінки обманюють, напускають, як кажуть старші люди, туману, і оббирають до нитки. Тому Ганна твердо відповіла, що не хоче знати, що її чекає і відійшла на кілька кроків.

Ворожка знайшла собі більш довірливих дівчат і Ганнусю не переслідувала більше, однак у жінку вселився якийсь страх, що та запрограмувала її тепер жити з цією тривогою, хоча про те, що її щось чекає, жінка сказала весело, навіть змовницьки підморгувала.

В обов’язки Ганни було щонеділі супроводжувати польське подружжя в костел на месу: в дідуся був поганий зір через захворювання на діабет, бабуся вже ходила з паличкою через свій артрит.

Маючи переконання, що Бог один, обряди різні, Ганнуся щиро молилася, щоб з нею нічого поганого не трапилося, щоб вона змогла заробити грошей і повернути борги.

Віра жінки зворушувала поляків. Господиня подарувала їй вервицю і вони вдвох молилися до Матері Ісуса.

Робота в поляків після життя в свекрів здавалася Ганні занадто легкою. Рухлива й моторна жінка шукала, де б ще застосувати свою енергію. А чи не посадити б біля будиночка квіти? А можна б придбати ще один вазон до веранди?

Господиня радо погоджувалася, бачила, що жінка любить квіти й розуміється на цьому. Звісно ж, вона, агрономка за освітою, тож розуміється на цьому.

Польські села надзвичайно красиві, кущі й квіти там біля кожної оселі. Та Ганнині господарі вже не мали сил доглядати за кущами й квітами, а в обов’язки доглядальниці це не входило, то було просто її бажання, справа, без якої їй важко було б жити.

Відчувалося, що подружжя поляків хоче підвищити їй зарплату, проте Ганнуся, знаючи, що в цій родині кожна копійка порахована, категорична відмовилася брати плату за улюблену роботу, незважаючи, що сама економила гроші, все ж частину витрачала на насіння, горщечки для вазонів та все інше.

Коли на католицький Великдень родини доньки й сина приїхали з Німеччини в батьківський будинок, вони його не впізнали, настільки він ожив і розцвів після їхнього останнього приїзду.

Тато й мама були задоволені й щасливі, тож їхні діти таки змусили Ганну взяти додаткову плату, відпустили на тиждень відсвяткувати Великдень в Україні.

По приїзді додому Ганнуся повернула борги своїм друзям, почула новини про свого колишнього, що живе з жінкою, яку взяв із дитиною, і та його добре взяла в руки.

Свекор сумував за невісткою і плакав, як за рідною донькою, став геть немічним, тож Іванові урвалося вже байдикування, мусив взятися за розум.

Та Ганні було зовсім байдуже. За ці два роки вона жила в незнайомих людей, в незнайомих раніше обставинах, думала тільки, як справитися з обов’язками, як завоювати довіру та добре ставлення. І їй це вдалося.

До Польщі Ганна поверталася з радістю. Там її чекають, там вона потрібна, там нею задоволені. Вона заробить грошей, повернеться в Україну, купить квартиру, знайде роботу, можливо, зустріне гарного чоловіка, не обов’язково красивого, як її колишній, а звичайного, з доброю, щирою душею, від якого народить дитину.

Та на все Божа воля. Тепер вона у своїх бажаннях не вдається в деталі, не розвиває фантазії, щоб потім не розчаровуватися.

У Ганнусиної господині навесні настільки загострилися недуга, що потрібно було записатися на прийом до лікаря-спеціаліста.

Хоч все там робиться легко й швидко завдяки есемескам, електронним направленням, треба було записатися до сімейного лікаря, пройти ряд обстежень. Ганна скрізь супроводжувала свою господиню.

Протягом двох тижнів їм довелося спілкуватися з сімейним лікарем. Він прийняв Ганну за доньку своєї пацієнтки. Коли з’ясувалося, що це доглядальниця з України, він чомусь зрадів і не зміг навіть приховати своєї радості.

Пізніше стало все зрозуміло. Лікар знав, що донька його підопічної заміжня, українка ж не мала на пальці правої руки обручки, і вона йому дуже сподобалася, а в розмові з пацієнткою наслухався стільки гарного про жінку, що в нього заближчали очі від надії на стосунки з нею.

Вже кілька років минуло, як він став удівцем, сам виховував десятирічну доньку. Врода елегантної українки розбудило в ньому усвідомлення, що його душа ще здатна на світлі почуття, що він ще молодий, йому нема ще й сорока, залишалося тільки розтопити серце цієї надміру серйозної красуні.

Спливло немало часу, поки Ганна змогла повірити, що зможе полюбити й бути любимою.

Вона відповіла взаємністю на наполегливі залицяння поляка, залишалося знайти ключик до серця його донечки та будувати їхнє спільне майбутнє.

Фото: Олександри К.

You cannot copy content of this page