Не розумію свою дочку, вірніше, не хочу розуміти. Вона знає, що її чоловік скаче в гречку періодично, але продовжує вдавати, що все так і треба, жодних проблем немає. Каже, що живуть вони добре, а про “особливості” свого чоловіка воліє узагалі і не згадувати.
Я ж думаю, що вона просто не бажає розлучення, адже тоді доведеться щось вирішувати і самій якось забезпечувати себе, дитину зять, мені здається, не покине. Але чи це правильно?
Про те, що чоловік дочки періодично бігає “на ліво”, я дізналася випадково від своєї знайомої. Вона якось побачила його з якоюсь молодою дівчиною, він її представив як сестру. Тільки ніякої сестри в нього немає, це я точно знаю. Скласти два і два було просто.
Я довго думала, чи розповідати про це дочці, але вирішила, що не стану. Вона тоді була при надії і вкотре робити їй нерви я не хотіла. Та я тоді навіть сама зятю виправдання вигадала.
Дочці я нічого не розповіла, зять був сам турбота та увага – возив їй фрукти, вітаміни, облаштовував дитячу і поводився взагалі як дбайливий і люблячий чоловік. Це запевнило мене у моїй правоті.
Але через кілька років я вже сама бачила, як зять миленько так в кафе з якоюсь дівчиною спілкувався. Потім мені знайома розповіла, що бачила, як до нього в машину сідає якась панночка. Загалом випадків було багато.
Я міркувала, а чи знає дочка про “особливості” чоловіка, чи я стану чорним вісником. Мовчати я більше не могла і не хотіла. У дочки й так уже були гіллясті роги, які не пройдуть у двері. Треба було щось із цим робити.
До розмови я готувалася дуже довго. Підбирала слова, аргументи, думала, як її заспокоюватиму, коли вона усвідомить все Але все це було намарне. Виявилося, що дочка знає, що відбувається.
Так, їй не подобається цей стан справ, але вдіяти вона нічого не може. Вона вся в дитині, тільки почала приходити в себе після її появи, загалом, чоловіка свого вона зрозуміти може. Але “Там” у нього все не серйозно, а ось у них сім’я та кохання.
Я таке кохання не розумію зовсім. Він собі відпочиває, вона про це знає, але міняти ніхто нічого не збирається. Дочка мені сказала, що не збирається переді мною виправдовуватися і попросила не лізти в її життя.
З тієї розмови минуло чотири роки. Онук уже підріс, але дочка не вийшла на роботу. Зять сказав, що із забезпеченням сім’ї він і сам впорається, а ось дружині належить займатися домом та дитиною. Дочка з радістю прийняла такий стан справ.
Все було б добре, якби зять не продовжував “топтати ниви гречки”. Я вирішила ще раз поговорити з дочкою, щоб вона схаменулась і почала щось робити.
– Ми добре живемо, а що чоловік такий – так усі чоловіки не без темної сторони, – заявила вона мені, коли я вкотре відкрила їй очі на поведінку зятя.
Ну а потім я вже не витримала. Я доводила, що це не сім’я, а дочка заявляла, що нікому легше не стане, якщо вони розлучаться. Від цього всі лише програють.
Чоловік як біга, так і бігатиме, син залишиться без батька, а вона буде змушена кидати все, переїжджати до мене та йти працювати.
Ну от хіба це ж родина? Як свою дитину врятувати і витягнути з усього цього?
А може не втручатись? Може, хай сама рзбирається?
14,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
