fbpx
Історії з життя
До вечора хвилювання Кості посилилося. Він кожного разу поглядав на годинник. Скоро прийдуть батьки з роботи і виховної бесіди йому не уникнути. — Ба, може на вулицю підемо? Дуже погуляти хочеться

Другокласник Костя стояв біля вікна. Він не наважувався вийти зі школи. Костя бачив, як бабуся чекала його біля сходинок і вдивлялася в обличчя хлопчаків, які виходили. Костя зітхнув, поправив шапку, видавив посмішку і вийшов.

— Чому ж ти так довго? — Схвильовано запитала бабуся. — Я вже почала хвилюватися.

— Так вийшло, — буркнув Костя.

— Ти не захворів? — відразу занепокоїлася бабуся, прикладаючи свою руку до його лоба.

Костя тільки похитав головою.

— Щось трапилося? Може в школі неприємності?

— Ба, все добре. Настрою немає.

«Вона нічого не знає і це добре». — подумав Костя.

До вечора хвилювання Кості посилилося. Він кожного разу поглядав на годинник. Скоро прийдуть батьки з роботи і виховної бесіди йому не уникнути.

— Ба, може на вулицю підемо? Дуже погуляти хочеться.

— І що навіть маму з татом не дочекаємося? — Здивувалася бабуся.

— Мені потрібне свіже повітря. Воно ж корисне, — схитрував Костя.

Бабуся нічого не сказала, тільки похитала головою.

У парку Костя, не носився і не стрибав на дитячому майданчику, як зазвичай. Він тихо сів на лавку і задумався. Бабуся присіла поруч. Так і сиділи мовчки.

Костя почав згадувати свій день у школі. Все було як завжди. Ну а потім закрутилося. Після другого уроку його однокласниця Янка дістала з рюкзака справжню петарду.

— Дивись що в мене є. Вона справжня. Рвонути може, всю школу рознесе.

— Та нііі, не рознесе. Школа міцна, — засумнівався Костя.

— Тоді клас рознесе, — сказала Яна.

— Ні, нічого не вийде. Підлога трохи обгорить і все.

Янка трохи подумала і спитала:

— А унітаз? Хм, а куди вода поллється? — замислилася дівчинка.

— Взагалі-то унітаз міцний. А вода вона завжди вниз ллється.

— А фонтан? Там вода вгору ллється, — засумнівалася Янка.

— Та яка різниця. Її на вулиці бахнути можна, після уроків.

— Звичайно можна, але ж так не цікаво.

На наступній перерві вони вийшли в коридор.

— Ти мене тут почекай, я скоро, — сказала Яна і прошмигнула в туалет.

Через хвилину пролунав гучний хлопок, потім пролунав вереск. Однокласниця вискочила з туалету мокра і дуже перелякана.

На увесь цей галас збіглися вчителі і діти. Прибігла навіть директор школи.

— Що трапилося? Що за потоп? — Злякано запитала директор.

— Там, там унітаз розвалився. Прямо переді мною, — розплакалася Янка.

— Заспокойся, витри сльози. Зараз розберемося.

Вона зайшла в туалет. Через деякий час вийшла і глянула на Янку.

— Хто петарду в унітаз кинув? — Строго запитала директор.

Дівчинка розплакалася ще сильніше. Очі в неї були червоні. Долоньками вона витирала сльози, які котилися у неї по щоках і тому вони стали брудно-сірого кольору. Вона намагалася щось сказати, але нічого у неї не виходило.

Костя смикнув її за спідницю і вийшов вперед, затуляючи собою Яну.

— Це я зробив, — твердо вимовив він.

— Ти? — Здивувалася директор. — Я правильно тебе зрозуміла? Ти зайшов в туалет до дівчаток, кинув петарду і, навіть не намочившись, вискочив?

— Так. Це усе це зробив я. Яна прийшла пізніше. Ось на неї вода і полилася. А плаче вона з переляку.

Директор знизала плечима.

— Добре. Я повинна зателефонувати твоїм батькам. До речі, за розбитий унітаз їм доведеться заплатити. Ти нічого не хочеш мені сказати?

— Вибачте, — пробурмотів Костя, опустивши голову.

Першою не витримала бабуся.

— Костику, що трапилося?

— Ба, скажи. Ось, якщо, ти зробив щось добре, але всі думають, що це погане. Зізнаватися не можна. А мама з татом хвилюватимуться, та й ти теж. Вони будуть думати, що я зробив щось погане, але я цього не робив.

— Любий, мені здається, мамі з татом треба сказати правду. Це дуже важко, але так роблять справжні чоловіки.

Костя ще трохи посидів на лавці, потім рішуче встав.

— Ходімо додому, бабусю, у мене сьогодні дуже важка розмова буде.

Мама з татом зустріли їх мовчки.

— Пішли в кімнату, Костянтине. Нам сьогодні зі школи дзвонили. Хочемо, щоб ти нам усе пояснив.

Костя трохи забарився, але потім, рішуче зайшов до кімнати. Дуже твердим голосом, він розповів батькам всю правду. В кінці хлопчик додав.

— Я знаю, що унітаз дуже дорого коштує. Я тут подумав, ви не давайте мені гроші на витрати і не треба купувати мені велосипед на день народження. Ці гроші нехай краще підуть на новий унітаз. Що б ви не говорили, але Янку я не видам. Це тільки вам я розповів правду. Іншим нічого не розкажу.

— Тобі Яна подобається? — Запитала мама.

— Вона моя хороша подруга. Тільки базікає багато і уперта.

Тато посміхнувся і подивився на маму. Мама відвернулася.

— Ми не будемо позбавляти тебе грошей на морозиво, — твердо сказав батько, — Але велосипед купити не зможемо. На ці гроші купимо унітаз. І ще, — тато трохи помовчав, — Ти вчинив, як справжній чоловік! Я пишаюся тобою, синку!

Костя засяяв. Продзвенів дзвінок у двері. На порозі стояла Янка. В руках вона тримала глиняну скарбничку.

— Ви не лайте Костю. Це я у всьому винна. Ось, візьміть, ці гроші. Я два роки їх збирала. Мобільний телефон рожевого кольору хотіла собі купити. Там вистачить.

— Ну ми ж не можемо залишити панночку без телефону? — засміявся батько, обійнявши Костю, — Нічого не треба. Добре, що прийшла. Ходімо чай пити, маленькі співучасники.

На день народження Кості не подарували велосипед. Він не засмутився. Ну може трохи. Однак, вже через два місяці, на Новий рік, велосипед чекав його під ялинкою.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page