Галина витирала порох на шафі вдруге за ранок, хоча ганчірка була ідеально чистою. Від самого ранку в грудях пекло, і причиною була зовсім не спека, а вчорашня розмова з єдиним сином.

– Матвію, ти що собі надумав? – кинула вона до сина, коли той зайшов до літньої кухні. – Я скільки років спину гнула в Італії аби ми мали двоповерховий дім, євроремонт і дві машини під навісом? А ти мені приведеш до хати дівчину з багатодітної родини, у якої за душою ні копійки?

– Вона не біднота, мама, вона добра людина, і я її кохаю, – спокійно відповів Матвій, хоча в його голосі вже відчувалося напруження.

– Добра?! За добро в магазині хліб не купиш! Я в тій Італії на догляді за лежачими старими здоров’я остаточно втратила, спину не розгинаю роками, євро до євро збирала на наше майбутнє, а ти хочеш усе це пустити за вітром? Мені дармоїдів у хаті не треба! Навіть не думай про весілля!

Степан, батько Матвія, сидів у кутку на кріслі і мовчки дивився в телефон. Він ніколи не сперечався з дружиною. Після того як Галина почала їздити на заробітки і привозити чималі гроші, його слово в домі перестало важити взагалі. Він почувався тут чужим, ніби сторожовий пес біля чужого двору.

– Тату, ти хоч щось скажи, – звернувся до нього син.

Степан підняв очі, глянув на дружину, яка вже знову заводилася з півоберта, і тихо пробурмотів: – Роби, синку, як знаєш. Твоє життя. Але мама правду каже.

– От і чудово! – вигукнула Галина, кинувши ганчірку на стіл. – Якщо ти вибереш цю дівчину, то твоєї ноги тут більше не буде, і ти сюди з нею не потикайся! Я вас знати не хочу!

Матвій довго дивився на матір. У його погляді не було злості – лише глибока втома. Того ж тижня вони з дівчиною зібрали речі та поїхали до райцентру, а згодом – далі, у велике місто, де орендували невелику квартиру і почали все з нуля.

Галина ж бушувала ще довго. Вона обдзвонювала всіх знайомих, шпетила молоду невістку на чому світ стоїть, запевняла сусідів, що син зв’язався з обманщицею, і категорично відмовлялася навіть чути про будь-яких онуків від цього шлюбу.

– Не признаю нікого і спадку не дам, – казала всім.

Через місяць вона знову зібрала валізи і повернулася до Італії, до свого звичного ритму життя.

Йшли роки, в Матвія було двоє діток, він купив квартиру з дружиною і жили вони непогано. Проте, Галина жодного разу не привітала онуків з днем народження, а на привітання сина сухо відповідала “Дякую”. Причина була не так в злопамʼятності, а в тому, що Галина знайшла собі іншого чоловіка – такого ж заробітчанина, з яким, здавалося, знайшла спокій і власне щастя. Вона більше не мала часу заглядати в синове життя, а про Степана й думати забула, висилала кілька сотень на місяць за звичкою і все.

У великому будинку залишився тільки Степан.

Дім, який колись будувався з таким розмахом, тепер здавався порожнім і холодним. Величезні кімнати з дорогими меблями й плазмовими телевізорами лякали своєю тишею. Степан прокидався о п’ятій ранку, виходив на подвір’я, дивився на дві зачехлені машини під навісом і не знав, що йому робити далі.

Сусіди зрідка заходили через поговорити.

– Степане, ти б подзвонив синові, – радив сусід Петро. – Молоді вже влаштувалися, роботу знайшли, живуть потроху. Ти ж батько.

– Як я подзвоню? — сумно хитав головою Степан. – Галина ж з хати мене виживе, якщо дізнається. Вона ж кожну копійку сюди вклала. Але й тут сидіти одному вже сил немає. Стіни тиснуть.

– А ти не озирайся на неї. Вона там за кордоном нове життя побудувала, все село гуде, а ти наче й не знаєш. А ти тут лише старієш на цих євроремонтах. Кому вони потрібні, якщо ніхто вечеряти за стіл не сідає?

Степан мовчав. Він заходив до літньої кухні, ставив чайник на плиту, заварював м’яту і дивився у вікно на пусту дорогу.

У його віці вже треба було комусь передати господарство, з кимось порадитися, попросити допомоги по господарству, але замість цього він щодня перераховував у пам’яті варіанти: чи кинути все і їхати до сина перепрошувати за матір, чи чекати, поки Галина надумає повернутися назавжди.

Те, що дружина вернеться до нього він навіть не сумнівався, адже вона надто багато вклала в це житло аби просто так залишити все на когось. А, коли приїде і дізнається, що він сюди сина запрошує та невістку? Чи не вижене вона його, а син не прийме. Що тоді?