Думаю, що тоді я просто вискочила заміж за Степана, що нарешті піти з дому, від моєї матері, її нового чоловіка і моїх нових сестер.
Чим старшою я ставала, тим болісніше мати переносила мою присутність в домі. Не допомагало й те, що я практично на своїх плечах ростила молодших сестер. Я їм і пеленки прала і кашку готувала, поки мати була на роботі, вона чомусь думала, що дев’ятирічна дівчинка легко з усім справиться.
Від вітчима теж було мало ласки, він дивився на мене, як на зайвий рот в його родині, хоч, що там я такого могла переїсти, макаронів та картоплі?
Коли отримала першу стипендію, хоч і мізерну, але мені здавалося, що я просто багачка.
Там, в училищі, й познайомилася з Семеном і мали ми одружитися, бо вже ріс у мене живіт.
Свекруха як мене побачила, то мало не впала, бо вже не могла нічого зробити, а як будеш злість виливати?
Почали ми жити з нею, в їхній двокімнатній квартирі.
Я тоді, куди правди діти, відчувала, що таки вдало вийшла заміж. Семен мені подобався, квартира була простора, свекруха мовчазна…
Жила б і раділа, але слабкою ланкою виявився Семен: почав заглядати за іншими і вже й не таївся.
– А що ти хочеш, – казав він мені, – Я молодий і хочу любові, а ти лиш дитину пильнуєш!
– Пильную, бо ніхто не хоче з нею побути хоч трохи аби я перепочила, – казала я йому, – Та й ти міг би з сином хоч погуляти!
– Е, ні! Мала дитина – то твоя парафія!
Свекруха, хоч і жила з нами, але робила вигляд, що не чує й не бачить, ні мене, ні сина.
Та більше того, вона ввесь час відкривала рот, коли приходив Семен, для того лише аби пожалітися, що я зробила не так і, що вона його попереджала, що так буде.
– Сину, будь пильний! Другої дитини ні мені, ні тобі не треба! З однією вона ще може піти геть, але з двома це вже буде проблематично!
Зізнаюся, що я пробувала повертати чоловіка, але чула лише те, наскільки я гірша за інших, з якими у нього все просто чудово.
І я далі нікуди не дівалася, обіймала сина і вірила, що все якось саме собою владнається.
Малому виповнилося два роки і я віддала його в ясла, а сама влаштувалася на роботу за спеціальністю. Платили дуже мало, але я дізналася, що можуть дати гуртожиток. Не щось аж таке хороше, але все ж своє.
Тоді я й наважилася піти і мене ніхто не тримав. На аліменти я подала, чим викликала просто бурю емоцій в чоловіка та свекрухи, мовляв, ось і справжня причина мого заміжжя з Семеном…
Олігархи ж вони, виявляється…
Тяжко мені велося не рік і не два…
Коли ж я зустріла свого другого чоловіка. то постановила, що поки не матиму нормальних відносин з його мамою, доти у нас нічого не вийде.
Тому я хвалила і героїчність Віри Петрівни, яка ростила Миколу сама, і її кулінарні рецепти, і її мудрі поради…
Я не дуже й лукавила, адже жінка вона була доволі толкова, то чого не похвалити і поради не спитати?
Тому жили ми душа в душу довгі роки і я називала її мамою, бо вона таки була краща за мою рідну маму, хоч теж мала свої заскоки.
В другому шлюбі у мене було ще двоє дітей, але ніколи я не робила різниці між старшим сином і ними.
Фото Ярослава Романюка.
