Рита знала, що добро ніколи не повертається, але все одно продовжувала допомагати всім. Нормальні люди їй дякували, а от інколи були і неприємні ситуації ситуації.
Кілька місяців тому вона поверталася додому та зустріла на сходовому майданчику сусідку. Іра виглядала пониклою, тому Рита почала розпитувати, що в неї сталося.
Жінка поскаржилася, що її покинув співмешканець. Залишив одну з 4 дітьми, а вона ж у декреті. Рита одразу відрахувала їй грошей на деякий період і зібрала пакет із продуктами.
Рита думала, що на цьому все скінчиться. Але за два дні Іра знову прийшла до Рити. Але не сама, а зі своїми дітьми.
— Я не можу бути одна у чотирьох стінах, можна до тебе?
Рита хотіла відмовитись, але не змогла. Буквально за півгодини діти спустошили холодильник та навели ревізію у всіх шафах. Дівчині було не шкода продуктів, але вона явно розуміла, що мама привела їх спеціально.
Перед виходом Іра знову попросила позичити їй грошей. Сума невелика, але для Рити суттєва. Якщо вперше вона допомогла доброю волею, то вдруге це вже було не надто приємно.
Сусідка щодня приходила до Рити. То позичала на щось, то продукти просила бо їй не вистачало. Але Риті така дружба не подобалася.
Якось вона просто не відчинила двері. Ховалася, коли йшла додому, і намагалася не попадатися на очі. Але постійно ховатися не могла – таки перетнулася з Ірою.
– А чому ти мене уникаєш? – Запитала Іра.
– У мене часу обмаль, мотаюсь, як білка в колесі, – пробурмотіла Рита, їй здавалося, що вона чимось зобов’язана Ірі.
— Добре, що тебе зустріла. Ти вибач, але чи не могла б ти мені допомогти? Я на тиждень на відпочинок у Єгипет путівку придбала. Чи не могла б ти хоч старшого мого у себе залишити. Якщо ти зайнята, то нічого. Він самостійний. Ти головне їсти звари, а він прийде зі школи і сам розігріє і уроки зробить.
Рита отетеріла просто. Вона собі не могла подорож дозволити, а тут людина, яка продукти позичала летить на тиждень за кордон.
— Іро, тобі як? Не соромно хоч трошки? – запитала Рита ледь не зі сльозами на очах.
— А чому? – щиро здивувалась вона.
— Та нічого, – відповіла Рита і пішла додому.
Наступного дня Ірина привела старшого сина до Рити. Що найцікавіше, стояла вже з валізою і швидила малого, бо ж на неї таксі вже чекало.
— Я їду з міста у справах, – сказала Рита сухо, відчинивши двері, – Я тобі нічого не обіцяла і не розумію, чому ти вирішила що в мене твоя дитина залишиться.
— Так у мене ж таксі? – приголомшено випалила Ірина, – Літак за три години. Ну, не залишати ж його так. Вигадай щось подруго, а я вже біжу, – Ірина розвернулась і прямо побігла до сходів у низ.
— Іро, – різко зупинила її Рита, – Єдине що я вигадаю, так зателефоную у відповідні структури і ти сама потім з усім тим розбиратимешся.
Ірина зупинилась і поглянула здивовано:
— Так а що мені робити?
Рита не дослухала. Розвернулась і зачинила двері.
Головна картинка – pexels.