З Єгором ми зустрілися, коли йому було 33 роки, а мені 28 років. Вік взагалі свідомий. Ніхто малотямущим заміж не виходив. Ми працювали у фірмах-партнерах. Часто доводилося проводити спільні проекти. Робочі відносини раптово переросли у романтичні.
Наше життя складалося добре. Спочатку займалися придбанням житла. Для цього продали квартиру бабусі, трохи накопичили грошей і купили велику простору квартиру. За кілька років у сім’ї з’явилася донька Настя. Ще через два роки – син Артем. Я пішла у декрет, а Єгор став працювати на двох роботах
Через півроку він отримав підвищення по службі та підробіток покинув. Життя у нас було прекрасним. Скаржитися мені нема на що. У мене настав новий етап у житті. Я присвятила себе сім’ї та дітям.
До цього часу я цілими днями пропадала на роботі. Материнство мене дуже змінило. Я стала м’якшою, привітнішою і сентиментальнішою. Друзі та близькі теж помітили у мені ці зміни. Тож це не тільки моя суб’єктивна думка.
Я повністю присвятила себе веденню домашнього господарства та займалася дітьми. Щовечора на чоловіка чекала смачна вечеря на столі, чистий і затишний будинок.
А одного ранку мені надійшло повідомлення:
— Марино, передзвоніть за цим номером. Це стосується вашого чоловіка, Єгора.
Перше що спало на думку, що він потрапив у халепу. Я довго збиралася з думками, щоби набрати невідомий номер. У слухавці почула жіночий голос.
— Добридень! Це Марина! Звідки знаєте мій номер?
— Доброго дня, Марино! Я Каріна. Ваш номер я дізналася від Єгора. Нам треба з вами поговорити серйозно. Від цієї розмови залежить наша подальша доля.
Цікавість мене розпирала. Єгор якраз був у від’їзді. Я призначила зустріч у сусідньому кафе. Надворі була хороша погода, яка не призначалася для секретних бесід. У кафе на мене чекала молода жінка. У неї був стрункий стан, великі й гарні очі. Вона покликала мене і попрямувала до її столика.
— Добридень! Каву будеш? – Карина з цікавістю розглядала мене. — Ми з Єгором часто сюди приходимо.
Від цих слів я ледь дар мови не втратила. “Чому це вона приходить сюди з моїм чоловіком? Що їх пов’язує? — лунало в моїй голові.
— Я розумію твоє замішання, але Єгор не наважується тобі у всьому зізнатися, – продовжувала Карина.
—У чому зізнатися? – Не розуміла я.
— Марина, Єгор також і мій чоловік.
— Що? — я думала, що мені почулося. – Що ти сказала? Як це можливо?
— Ну що ти як маленька? Ще й діти у нас є, уявляєш. Просто жити так уже сил немає. Тому, просто відпусти його і все.
Вона дивилась на мене прямо і трохи зверхньо. Не знаю, що саме у мені тоді перемкнулось, але саме отой її погляд мене із себе вивів.
— Ой, та знаю я про вас давно. – сказала настільки спокійно і зневажливо, наскільки могла, – Хай бавиться собі, все одно нікуди від мене не подінеться. Ну хіба приймеш його без копієчки у шкарпетках одних. – мовила я відверту неправду. – Чи ти думала я геть не зряча? Квартира моя, працює він на мого батька, машина і та на мене записана. Можу, навіть сказати скільки він на тебе у місяць витрачає і коли ви зустрічаєтесь, адже саме я контролюю його фінанси.
Дівчина яка щойно сиділа переді мною королевою, враз опустила плечі. У очах розчарування, аж руки у бідолашечки затремтіли.
Я підвелась, кинула пару купюр на стіл і вийшла з кафе. Розревілась уже вдома, але твердо вирішила нічого чоловіку не говорити про нашу зустріч.
Він повернувся з відрядження і наше життя ні крапельки не змінилось. Я довго до нього придивлялась і все не могла зрозуміти: знає, чи ні. За рік заспокоїлась.
Моя мама, єдина людина, яка про все те знала. Вона говорить, що навколо таких чоловіків, як мій, завше буде багато панянок. А вже від мене залежить як жити: жити з нею в квартирі розлученій, зате не зі зрадником, чи у своїй квартирі, господинею з батьком своїх дітей, але прощаючи йому маленькі стрибки у гречку.
Я обрала друге. Можливо, колись пошкодую і дуже, але поки так.
Головна картинка – pexels.
