Мені Ольга подобалась як на перший погляд: дівчина симпатична і розумна, онуки будуть гарні. Та й Тарас мій біля неї був ніби як і щасливим. Принаймні я слідкуючи за ними, не помітила ніяких “дзвіночків”.
Ну, але те що Ольга себе показувала гарною господинею, ще не означало, що вона такою буде і в шлюбі. Я повинна була переконатись, що син мій створить сім’ю зі справді достойною дівчиною.
А де можна дізнатись якою буде невістка у шлюбі? Так, тільки поглянувши на те, як веде господарство її мама. Там уже людина на одному місці роками проживає і вже я зможу в деталях роздивитись чого чекати.
Оля спершу і не зрозуміла чого то я напрошуюсь на гостину до її матері. Ми з Іриною бачились уже неодноразово, коли вона до доньки у місто приїздила.
Я її і до себе в квартиру заводила. Спеціально водила кімнатами, відчиняла шафи, аби людина зрозуміла, що я гарна господиня, що зять їхній майбутній виріс у гідних умовах і що гіршого терпіти не буде.
— Валентино Петрівно, – каже мені невістка.- Ми ж у селі живемо, звідси їхати 400 кілометрів із пересадками. Я поки не планувала додому. Може вже після весілля?
От на цих словах у мені сумнівів ще більше стало. Бачте яка хитра? Хоче щось приховати, а може й соромиться? Якщо вже йде у нашу сім’ю, то я ж повинна знати кого приймаю?
Сіла я одного ранку і без попередження сама поїхала. Знала я з якого вони села і де воно знаходиться. Адреса? То ж село, там спитаю і люди направлять.
Добиралась я довго, аж пар мені йшов із тими пересадками. Маршрутка, автобус, а потім ще й попутку чекала години три. Ну, але вже під вечір була я у свашиному селі.
Добре, що висадили мене якраз під її хатою, то я довго і не блукала вулицями, не шукала де там вона проживає. Вийшла з авто і одразу підмітила, що навколо двору трава не скошена, хоч у сусідів під нуль практично вичищена була.
Ольга – невістка моя майбутня, сама із багатодітної родини. Вона – старші із шести дівчаток. Батька її не стало років п’ять тому і вже Ірина сама підіймала діток. Нині дві старші у місті вже, а чотири молодші біля неї.
Ну, зустріли мене, здивувались звісно, але у хату провели і за стіл посадили. А я січу і дивлюсь, що в них на вечерю, як гостей не чекають?
Поставили переді мною тарілку борщу розігрітого:
— Не чекала гостей, – виправдовується Ірина, – Ми з дівчатками цілий день сіном займались. Двадцять соток скласти і вивезти, то ж дуже складно. Оце вас погодую і піду з дівчатами складати, бо посеред подвір’я, ще лежить, треба скласти і накрити.
Я лиш хмикнула на ті виправдання. П’ять жінок у домі а на вечерю борщ? Та яка б робота не була, а їсти чогось нормального зварити завжди можна.
Зайшла до вбиральні, а там речі на купі брудні біля пралки складено. Така купа, чималенька. Одразу видно, що дівчата до порядку не привчені, бо що вартує закинути і випрати, то ж не руками?
Поки вони сіно складали, то я пройшлась домом. Заглянула у шафи, у кухні подивилась як і що. Ну знаєте, якось усе організовано зовсім не розумно.
Звісно, якби мені бути господинею у цім домі, то я б і тюлі замінила на новіші, і штори вже давно не в моді. Та й меблі треба б оновити, бо деякі шафи мого віку.
Порадувало, що на шафах пилу не було. Ну хоч це добре. Та й люстри були не запилюжені, а може просто прибрали вони перед моїм візитом, то мені пощастило втрапити у порядок.
Але вже коли я наступного ранку прокинулась, то мене чекало розчарування велике: у домі нікого не було. На столі стояла записка, що всі пішли поки не жарко на город, а я можу собі насипати їсти із мультиварки, там для мене була каша.
Тобто, не приготувати нормального, а просто каші? Як так можна якщо у домі гості? Ото прийом мені організували: сама собі їсти насип, візьми огірок у холодильнику і м’ясо із банки.
— Синку, – кажу своєму Тарасику по приїзді, – Оля тобі зовсім не пара. Побула я у них і зрозуміла що сім’я у неї хоч і дружна і роботяща, але ж геть не навчені вони ні гостей стрічати, ні господарства вести, як належить. Мені Олю доведеться вчити усьому з самого початку. Уяви: я приїхала на гостину а мене покинули і пішли сіно складати. Ще й нагодували борщем учорашнім, а зранку сама мусила собі їсти ладнати? Ну хіба так може бути? То це я чужа їм людина і так мною знехтувано, а як ти – чоловік її будеш, то чого тобі чекати? Сам і їсти варитимеш і сорочки пратимеш собі, бо Ольга зайнята?
Син відмахнувся і сказав, що я занадто згущую фарби. Весілля не став відміняти, таки планує одружитись. Тоді я вже до Олі пішла і пояснила, чому вона не може стати частиною моєї сім’ї.
— Серйозно? Ви вперше поїхали в село і зробили такі висновки? Мама одна без чоловіка на 4 дітей. Що встигає, те й робить. Та й як по матері, по тому як вона живе в селі сама із 4-ма дітьми, ви можете судити про те, якою буду я?
Але я не вважаю, що не маю мовчати і що не згущую фарби. Тарас – моя єдина дитина і поки я не знайду йому хорошої дружини, не заспокоюсь.
Ну от ви, матері, хіба не так невісток собі обирали?
Головна картинка ілюстративна.
