Дочка знайшла собі дуже вже цікавого чоловіка. На все він ображається, слова йому не скажи. А я ж навіть не в докір йому кажу, просто щось розповідаю, а він все переіначить так, ніби я спеціально хотіла саме йому щось там сказати. Мені ж потім дочка висловлює, що у них з чоловіком через мене стосунки псуються. Так я-то в чому винна? Сама собі такого вибрала.
Дочка з дитинства тягла додому всяких бездомних кішечок, собачок, пташок та іншу живність. Дуже вона в мене співчутлива. Заміж вона, мабуть, вийшла за таким же принципом, інакше і не скажеш.
Зять у нас “людина інтелектуальної праці”. Працює вчителем в школі, але вважає себе великим письменником, тільки крім нього і дочки про це ніхто не здогадується. Після весілля вони прийшли жити до нас. Розповідали, що хочуть збирати на іпотеку, тому що зять крім таланту невизнаного нічого і не має. Йому дозволяли жити в гуртожитку при педінституті, але дочка там жити відмовилася. А орендувати житло занадто накладно виходить.
Я не була проти. У нас двокімнатна, якось розійдемося. Чоловік теж нічого не говорив, діло молоде, зрозуміло, що відразу вони золоті гори собі не здобудуть. Стали жити у нас. Ось тут почалося найцікавіше.
Зять завжди якийсь мовчазний і невдоволений. Але це як би не проблема, без його розмов я прекрасно проживу, але в служниці я йому не влаштовувалася. А він поїсть, все так і залишить. Продукти на місце прибрати, посуд після себе хоча б помити, крихти зі столу змахнути – не дочекаєшся.
Я зо два тижні героїчно мовчала, а потім і сказала, що у жебраків слуг немає, самому треба б за собою прибирати. Він почервонів, як маків цвіт, а потім весь вечір дочці на всю квартиру пошепки жалівся, що теща його якось не так назвала. Ну так це приказка така, у мене ось теж слуг немає, але я себе саме з цим словом не асоціюю і не ображусь якщо хтось мені так скаже. У мене ще бабця так говорила.
Влітку у зятя була відпустка. Я думала, що він на цей час кудись влаштується, адже вони ніби як гроші збирають. Запитала у дочки, вона сказала, що ось зараз він трохи відпочине, а потім влаштується обов’язково. Ну чекаю.
Відпочивав зять місяць. Цілими днями книжки читав, писав щось, а по дому щось зробити – ні, ви що. Чоловік з роботи йде – продукти купить, я прийду, буду готувати, а дочка потім посуд помиє. У вихідні ще й прибирання. А зять тільки з кімнати в кімнату переходить, щоб не заважали.
Я дочки сказала, що це не діло, нехай хоч якусь користь приносить. А то ні грошей не заробляє, ні по дому нічого не робить. Я сказала, що від кота і то більше користі, він хоч мух ловить.
Цю розмову зять почув, мені нічого не сказав, а ось дочці потім спектакль влаштував. Демонстративно збирав валізу, говорив, що його в цьому будинку не цінують, ставлять на щабель з котом, а у нього вища освіта, він педагог і такого не потерпить.
Того вечора дочка чоловіка від дороги в нікуди відговорила таки, але нам з батьком оголосила, що через тиждень вони з’їдуть.
Весь тиждень зять поводився, як миша – на очі не показувався, їжу йому в нірку носила дружина, а у вбиральню він шмигав, коли не було можливості з нами зустрітись. Смішно було, звичайно.
Але потім вони все-таки з’їхали. Зняли квартиру через якихось знайомих, начебто в половину ціни. Дочка розповідала, що у них все добре, ну і слава богу. Спочатку спілкувалися тільки по телефону, але потім якось призабули образи, ми до них в гості ходили, вони до нас.
І кожен раз зять знаходить, на що образитися. Перший раз прийшли, я звернула увагу, що в дверному косяку гвоздик стирчить, я за нього рукавом зачепилася. Сказала, що треба б забити, а то одяг легко порвати. Це не докором було, а просто помітила – сказала.
Зять надувся, сказав, що крім мене цього гвоздика ніхто не помічав раніше. Ну може і так, може він тільки зараз чомусь виліз. Але чому це було сприйнято як щось не хороше?
Потім вони до нас приходили, ми з батьком похвалилися, який телевізор собі новий купили. І тут чоловік дочки зміг знайти привід для образи – нібито, я це спеціально сказала, щоб підкреслити, що він мало заробляє. Хоча і в думках не було.
Коли я розповіла дочки, що дзвонила сестрі, у неї син будинок добудовує, а скоро ще й батьком стане. Зять аж підскочив. Це він теж сприйняв як вислів на свій рахунок, мовляв, он чого люди роблять, а він що може. І кожен раз він дочці вдома висловлюється.
А вона потім висловлюється мені, щоб я надалі таких тем не піднімала, її чоловік дуже на це реагує. Так мені здається, що навіть якщо я буду мовчати, він і тут знайде, на що образитися. Донька просить говорити зважено а то я її шлюб руйную.
Так, що я мушу мовчати, чи про пташок говорити. Так боюсь зятю і це не до вподоби буде, адже ж пташки літають а він ні.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.