Дочка вийшла заміж три роки тому. За збігом обставин, ми проживаємо разом. Зять у мене з інтелігентної родини, дочку мою не ображає. Любить її і поважає мене. Дочка моя Христина, працює в магазині – продавцем, а її чоловік – на заводі. Я вже на пенсії. Вдома у нас панує гармонія і взаєморозуміння. Але, останнім часом я почала помічати, що мій зять поводиться дивно. Він став затримуватись на роботі, постійно розмовляє по телефону, переписується з кимось. І це відбувається, коли мене немає поруч.
Одразу запідозрила що, щось не так і намагалася поговорити з Христиною. Лише для того, аби вона придивилася до дивної поведінки зятя. На що, дочка мені відповіла:
— Мамо, не переживай. У нас все добре. Просто у Олега проблеми на роботі. Часто залишається, щоб розібратися з документацією.
Але я життя прожила і мене так просто навколо пальця не обведеш. Як будь-яка мама, я не хочу, щоб моя дитина, потім плакала. Тому я вирішила провести власне розслідування. Христина пішла на роботу, а зять в той день був вихідний. Після сніданку, я забарилася на кухні і почула розмову чоловіка доньки по телефону. Вголос він, уточнив час і місце зустрічі. Тільки ось з ким збирався зустрітися мій зять?
Він привів себе в порядок і відправився на зустріч. Я викликала таксі і поїхала за ним. Зустріч була призначена в одному з хороших ресторанів нашого міста. Я приїхала раніше і попросила офіціанта присісти десь в тихому і малопомітній куточка закладу. Замовила кави і чекала. Настав час побачення, а їх немає. Мені здавалося, що я виглядаю так нерозумно сидячи тут і чекаючи чоловіка моєї дівчинки. Тільки я збиралася йти, як увійшли вони: мій зять і симпатична дівчина. У мене в очах усе попливло. Він допоміг їй зняти шубу, провів її до столика, який раніше був заброньований, підсунув стілець, щоб вона змогла сісти. Я була трохи не в собі. Їх столик обслужив офіціант. Він приніс їм пляшку дорогого ігристого. Вони мило розмовляли і трималися за руки. А я просто піною сходила дивлячись на них. За що? За що, він так з моєю дочкою?
Додому йшла пішки обдумуючи, як краще все розповісти донці. Христина мене вислухала без емоцій. Жодним рухом не виказала своїх почуттів, а потім узявши речі вийшла на зустріч чоловіку.
У квартиру вони зайшли удвох і так, ніби нічого й не сталось. Мило собі розмовляють, все як заведено, спокійно і тихо. Коли ж я набравши повітря хотіла розпочати розмову донька підійшла і прошипіла:
— Ти чого домагаєшся? Це твоя сім’я? Не ліз до нашої і тільки спробуй натякнути, що щось знаєш. Попрощаємось назавжди після цього.
Я й ковтнула, що там мало висловитись.
Ніяк не заспокоюсь! Що це було? Як далі жити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
